ТВОРЧИЙ І ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ГРИГОРІЯ ФЕДОРОВИЧА КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКО
У повісті «Щира любов» (1839) соціально-моральна проблема мож¬ливості «нормального» кохання та шлюбу селянки й дворянина роз¬в'язується в плані заданого просвітительсько-класицистичного «торже¬ства обов'язку над почуттям», здорового глузду — над серцем, однак з цілком реалістичною мотивацією відмови Галочки офіцерові-поміщику Семенові Івановичу: розсудливо мисляча, розумна героїня знає, що панське оточення коханого не прийме її, просту селянку, в своє коло, і шлюб з нею прирік би Семена Івановича на повсякчасне моральне страждання. Головні персонажі повісті, як і в «Марусі», позначені рисами сентиментальної ідеалізації. Вищий порівняно з «Марусею» рі¬вень реалістичної майстерності письменника виявляється в психологізовано-динамічній портретній характеристиці героїні, в наділенні її якостями активного волевиявлення, у зображенні внутрішніх психоло¬гічних колізій.До якої міри може занестися в своїй любові українська жінка, показує Квітка в Галочці , яка справді усе своє життя занехаяла задля милого, себе забула, аби йому було добре, і цей подвиг життя донесла аж до гробової дошки.
2.2 Образ рішучої, вольової жінки у повістях „Козир-дівка” та „Сердешна Ок¬сана”.Та Квітка не тільки в таких „неземних”, кажучи виразом одного критика, ідеальної вдачі істотах кохався, не тільки малював жінок пасивної натури. Ідучи від власних життєвих спостережень, розвиваючи напрям на демократизацію естетичного ідеалу, Квітка-Основ'яненко створює в повісті «Козир-дівка» (1836) новий для української літератури, соці¬альне й реалістично більш окреслений образ вольової, рішучої, спов¬неної почуття людської гідності селянської дівчини Івги, яка теж жертвує собою задля коханого, але жертвує активно, кохання дає їй і крила орлині, надихає енергією без краю, водить нею по всіх митарствах соціально-державного пекла, — проте незаплямованим проносить вона крізь них своє почуття, щоб віддати його визволеному її заходами обранцеві. Це вже такої жінки тип, що в старовину бралась до зброї, щоб оборонити родинне вогнище, була не тільки товаришем і помічницею чоловікові, а частіше навіть передвела, головувала в родині.
Вищого рівня реалізму письменник досяг у повісті «Сердешна Ок¬сана» (1838), де розробляється злободенна в ті часи тема — зведення паном дівчини-селянки. В багатьох російських «повістях із спокушан¬нями», що з'явилися після «Бідної Лізи» Карамзіна, тема кохання дворянина й селянки трактувалася в плані «неприродності», ненор¬мальності такої «спілки» представників різних станів. Аналогічне ро¬зуміння цих стосунків виявляв і Квітка-Основ'яненко в спеціально присвячених їх показу повістях «Сердешна Оксана» та «Щира любов». Частину вини за життєву драму покритки Оксани він перекладає на саму героїню, яка, мовляв, порушуючи узаконені норми станового по¬ділу, прагнула перейти в інший, вищий стан, що й сприяло зближенню її з паном офіцером. Однак, акцентуючи на соціальній природі роз¬бещеності капітана, па його суто панському ставленні до «мужички» Оксани, письменник трактує основну колізію як безкарне насильство й знущання типового представника гнобительського класу,—з його розбещеною мораллю та панськими правами й можливостями,— над безправною, беззахисною селянкою. Важливе значення для надання повісті саме такого, соціального, ідейного спрямування має епізод, коли капітан з позицій свого офіцерського становища наказує сіль¬ській владі — голові «розквартирувати» його на постій в Оксанину хату; особливо ідейного навантаження письменник надає своєму лі¬ричному відступу- загальненню: «Оксано, Оксано! якби ти більше панів знала.., ти б з першого слова відбігла б від нього, як від лихої години... Не диво їм одурити селянку... вони... гублять тих, що їм піддасться».
Описуючи позбавлення багатіями і владою Оксаниної матері її землі й господарства, письменник одним з перших порушує питання про тогочасну правову нерівність жінки.
Майстерне відтворення соціальної психології героїв, аналітичне зображення суперечливої динаміки внутрішнього світу Оксани, розвитку її індивідуального характеру, прагнення письменника до крити-ко-аналітичного розкриття сенсу реальних суспільних закономірно¬стей — усе це свідчить про появу в художньому методі Квітки-Основ'яненка зародкових ознак критичного реалізму. Обмежується реалізм повісті публіцистичним моралізаторством релігійного забарвлення в ди¬дактичній вступній частині, яку з осудом процитував Бєлінський у своїй рецензії на альманах «Ластівка» (1841), де була вперше надрукована «Сердешна Оксана».
. Чотири жіночі постаті Квітчині являють собою різні сторони у вдачі української жінки взагалі. Маруся й Галочка з одного боку, Ївга та Оксана з другого — з перевагою у перших ідеальних мотивів і з твердою практичністю цих двох — добре єднають чисту вдачу української жінки, її велику силу любові й самопожертви з її ж-таки енергією та незламністю — ті риси, що роблять з неї самостійну особу і в індивідуальному, і в громадському житті. Запашними квітками розцвіли ці благоуханні жіночі постаті в творах батька української повісті, і маючи велику
ціну самі по собі, служать разом і тій загальній ідеї, якою перейнято всі до одного Квітчині твори.
ВИСНОВКИ