ТВОРЧИЙ І ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ГРИГОРІЯ ФЕДОРОВИЧА КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКО
Різні сторони у вдачі української жінки добре єднають її велику силу любові й самопожертви з її ж таки енергією та незламністю — ті риси, що роблять з неї самостійну особу і в індивідуальному, і в громадському житті.
Цим письменник хотів показати що український народ, саме простий народ, а не панство, хоч і мають важку долю, але вони можуть все витримати, знаючи що світле майбутнє попереду, що настане і їх час бути щасливими.
Українські повісті Квітки з народного життя були у всьому світі першими, в яких реально змальовано селянське життя. В світовому письменстві це був перший голос про народ, навіяний щирою до нього прихильністю, бажанням знайти, як сам Квітка говорив, „героїв
і героїнь у квітках і запасках”, показавши, що і під простим сіряком людське серце б'ється.
З цього погляду українське письменство першим промовило своє слово в оборону селянських мас.
Саме в жіночих постатях знаходять своє втілення найтиповіші вияви національного духу, найглибші його ознаки та разом і ті ідеальні змагання, які хвилюють почуття, якихось глибоко-інтимних і надзвичайно принадних собі набираючи рис.
В жіночих образах можна пізнати національну вдачу, національний дух, саму навіть ідею національну кожного народу. Адже завжди і всюди жінка творила й охороняла домашнє вогнище, під її доглядом та піклуванням були оті „хатні пенати”, отже й традиції роду, а значить і самої породи певного ґрунту людей.
Показово, що головні позитивні герої українських сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — трудящі люди гіркої, дра¬матичної або й трагічної долі, але котрі високо тримають голову, не дозволяючи втоптати себе у багнюку.
Сам Григорій Федорович переродившись, стає на сторону народу і починає писати про простий люд і для нього.
Жіночий ідеал розкривається в таких творах Квітки-Основ’ненко, як „Маруся”, „Щира любов”, „Козир-дівка”, „Сердешна Оксана”.
Образ української дівчини, наділений від автора усіма прикметами національної краси, як фізичної так і духовної.
1. ТВОРЧИЙ І ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ГРИГОРІЯ ФЕДОРОВИЧА КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКО
1.1 Життя та освіта Квітки-Основ’ненкоHаша літеpатуpа щедpа на таланти.Таким яскpавим талантом є Квітка-Основ’яненко. Народився Г. Ф. Квітка 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому маєтку — селі Основа (звідси його літературний псевдо¬нім—Основ'яненко).
Тут та в Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Однак завдяки своїй обдарованості, самоосвіті, великій пристрасті до освітньо-культурної та письменницької діяльності він піднісся до рівня людей високої освіченості й культури, зокрема став членом Товариства наук при Харківському університеті, членом ради Інституту благородних дівиць; європейська наукова громадськість обрала його членом королівського Товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).
Життя Квітки-Основ'яненка, людини надзвичайної скромності й доброти, самовідданого й прихильного до всього рідного (за все життя своє далі Харкова і його околиць він не виїжджав), протікало в атмосфері родинного щастя, в оточенні люблячої дружини і дітей. Довгий час вони жили в самітному містечку в південній частині Харкова під назвою Основа. Про любов письменника до Основи говорить взятий ім літературний псевдонім Основ'яненко. Коли ж сім'я Квітки покинула Основу, з цілющим сосновим бором біля неї, і поселилась у місті, це відразу позначилось на й без того слабкому здоров'ї Григорія Федоровича. В червні 1843 року він захворів запаленням легень і через одинадцать днів, приготувавшись до смерті, тихо відійшов на руках дружини, поряд з рідними й близькими, серед яких були М.Ю.Квитка, П.П. Гулак-Артемовський. Коли тіло померлого виносили із Благовіщенського собору, вся Єкатеринославська вулиця (нині Полтавський Шлях) була запружена народом. Похований він був на Холодногірськім цвинтарі; звідти відкривався чудовий краєвид на рідне місто, якому Квітка віддав все життя.