ТВОРЧИЙ І ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ГРИГОРІЯ ФЕДОРОВИЧА КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКО

Народився він через те, що сам боляче відчував, як йому тісно в чужому вбранні того Фалалея Повинухина, як убрання це в однім місці муляє, в іншім само тріщить по цілому, а все загалом не відповідає насамперед правді життя та його непоборним вимогам. „Мнѣ было досадно, — писав Квітка в іншому листі все до того ж Плетнева, — что всѣ летаютъ

подъ небесами, изобрѣтають отрасли (?), созидаютъ характеры, почему бы не обратиться направо, налѣво и не писать того, что попадется на глаза?” Літав під небесами, вигадував якісь „отрасли “ та „характеры”, тобто, небувале щось, і сам Фалалей Повинухин, як і цілий сонм інших провінційних та столичних Повинухиних. Основ'яненкові ж, який жив

під чужим того Повинухина убранням, було це прикро, було органічно не до душі й не до мислі. То була не література, а літературщина — бліда, анемічна, вбога, позбавлена соків і барв життя, чужа йому й безконечно від нього далека. Позбавлена свого літературного життя, Україна, поза спробами власного письменства, жила тоді відгуками столичних

змагань, переймаючи їх тільки формально, поки її письменні люди „літали під небесами”, небувалі „отраслі” та „характери “ будуючи. Та оглядаючись навкруги, бачили талановитіші люди, що вся ота літературщина тут ні до чого, що всі оті вигадки, од мови почавши

й на високих „характерах” скінчивши, доброго слова не варті, коли рівняти їх до живого життя — до „того, что попадется на глаза”. Воно вабило до себе очі своєю яскравою різноманітністю. Перед його живою мовою, перед потужною піснею яка бліда була ота позичена літературщина!... І наш Фалалей Повинухин не видержав. „Живя въ Украинѣ, пріучася кь нарѣчію жителей, я выучился понимать мысли ихъ и заставилъ ихъ своими словам и, — підкреслює Квітка, — пересказать ихъ публикѣ”. Тільки і всього ніби, але з цим анемічний Повинухин помирає, а натомість кремезна постає постать Основ'яненкова.

Переродившись на Основ'яненка, тобто виступаючи з українськими оповіданнями народною мовою. Квітка починає — „Салдацьким патретом”, ніби „латинською побрехенькою, по-нашому розказаною”, але навсправжки таким реальним і навіть реалістичним малюнком, із самого життя вихопленим, до якого не додуматись було не тільки повітовим

Повинухиним, а й столичним їхнім кумирам. І характерно, що Квітка знає, що робить.

Почитайте лишень його „Супліку до пана іздателя”: там він „на догад буряків”, але досить виразно таки виказує, що „не усе ж для москалів: може б, треба і для нас що-небудь”. І мабуть ще більш переконала перерожденого в Основ'яненка Квітку, що став він на правдиву дорогу, ще одна річ, про яку теж маємо власне авторове свідчення в цитованих

вже листах до Плетнева. „Извѣстность моихъ сказокъ, — пише тут Квітка, — разохотила ЗДѣШНИХЪ переложить ихъ по-русски, и совершенно по-русски, точно какъ вы желаете. Слушаемъ въ чтеніи: и что же? Малороссы, не узнаемъ своихъ земляковъ, а русскіе...

зѣваютъ и находять маскерадомъ; выраженія, несвойственный обычаямъ, изьясненія — Мабуть про Артемовського-Гулака мова, національности, дѣйствія — характерамъ, мыслящимъ по своему, и брошено, хотя правдусказать, переводъ былъ сдѣланъ и вычищенъ отлично”. Це одворотна спроба вернутись до Повинухина од Основ'яненка і вона, як argumentum a con-trario, самим ділом довела останньому всю анемічність першого. Риса надзвичайно цікава й характерна. Спроби такі робили всі наші тієї доби письменники, аж до самого Шевченка — і результат завжди один і той самий: нічого путнього не виходить. Та й не могло вийти, бо це ж було воротя назад, до безсилого і безґрунтовного Повинухина, до безнадійного провінціалізму, тобто, до того щабля, що його український письменник вже був переступив з того моменту, як став українським письменником.

Пеpевтілення в оповідача з наpоду дало письменникові можливість бачити й оцінювати життєві явища з позицій пpостого селянина, вільно коpистуватися наpодною говіpкою і фольклоpними матеpіалами.

Укpаїнські повісті й оповідання Квітки майстеpно написані у фоpмі живої, докладної pозповіді людини з наpоду ¬мудpого стаpожила з хаpківської околиці Гpицька Основ'яненка. Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка ви¬значаються насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом, а також популярним свого часу російським письменником.