ТВОРЧИЙ І ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ГРИГОРІЯ ФЕДОРОВИЧА КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКО
Певне усвідомлення Квіткою завдання художнього аналізу соці¬альних закономірностей (він, наприклад, ставив за мету показувати, «отчего у нас зло» розплоджується й шкодить, а добро переслідуєть¬ся), його розуміння типізації як узагальнення в індивідуалізованому образі, освоєння ним принципу психологічно-аналітичного зображення складної динаміки внутрішнього світу героя тощо — це були вже під¬ходи української естетичної думки до осягнення деяких творчих за¬сад методу критичної о реалізму. Превалюють же в естетиці Квітки-Основ'яненка декларація і втілення в художню практику основних принципів просвітительського реалізму, серед і яких, крім уже відзна¬чених,— показ формування характерів соціальним середовищем і осо¬бливо вихованням, наголошення на ідеї можливості поліпшення жит¬тєвих умов шляхом розумного перевлаштування суспільства й удоско¬налення людини засобами морального чи естетичного виховання, виведення образу ідеальної людини як зразка для наслідування. Си¬стематично й наполегливо декларує він дидактично-раціоналістичний принцип реаліста-просвітителя: «Была бы цель нравственная, назидательная, а без этого как красно ни пиши, все вздор».
Квітка-Основ'яненко вніс вагомий вклад у розвиток передової естетичної думки, і не лише на Україні. Одним з перших у тогочасній вітчизняній літературі він виступив з теоретичною й практичною про¬пагандою народної теми в літературі, з обстоюванням права селянина-трударя на звання позитивного героя літератури. Сміливо й рішуче в умовах кріпосницького ставлення до мужика як до чогось духовно неповноцінного, як до робочої худоби прозвучала в пресі заява Квітки про те, що прості селяни мають повне право на рівне стано¬вище серед позитивних героїв літератури, бо вони «именно люди, каких подай господи побольше... й в гостиннх или... в салонах» («Ответ г. Тихорскому...»). Публічно і в листах висуває він думку про необ¬хідність створення книг для простолюду («Простой народ наш... склонен к учению»; «И внимание черни утешило би издателя или сочинителя...»).
Орієнтація Квітки на народне світобачення й естетичні уподобання, зафіксовані, зокрема, в фольклорі, настанова на простоту і демокра¬тичність форми, найширшу доступність творів були одними з дійових засобів досягнення народності професійного мистецтва.
Свідомість просвітителя-громадянина спрямувала його на шлях одного з найголовніших виявів громадської думки — до літературної творчості, яка, починаючи з 1827 р., стала основним життєвим заняттям Квітки-Основ'яненка. У кінці 20-х — на початку 30-х років він, спираючись на свою широку обізнаність із явищами суспільно-адміністративного життя провінції, з розбещеними звичаями привілейованих верств, надаючи театру важливого громадсько-вихов¬ного значення, пише шість російських сатиричних комедій, головним пафосом яких було сміливе, різке викриття зловживань чиновництва та поміщицтва.
У сати¬ричному зображенні суспільних несправедливостей виявляється силь¬ний реалістичний струмінь. Змальована в комедіях картина об'єктивно підводила до узагальнюючої думки про моральне падіння служилого дворянства, корупцію в чиновницько-поміщицькому середовищі, про гнилість адміністративно-кріпосницького укладу провінціїДо 30-х років XIX ст. в новій українській літературі розвива¬лися лише поетичні й драматичні жанри. В російському письменстві вже відчувалася тенденція до превалювання прози Квітка-Основ'яненко, спираючись на досвід І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, а особливо на багату усну народну поезію, ство¬рює українською мовою знамениту повість «Маруся» та ще ряд по¬вістей і оповідань, які склали дві книжки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» (книжка перша—1834, книжка друга—1836—1837; зберігся рукопис підготовленої письмен¬ником третьої книжки). Тим самим він розв'язав цілий комплекс назрілих проблем літературного життя, переконливо продемонстру¬вавши високі естетичні можливості української літературної мови, її придатність для розробки серйозних психологічних тем у прозових жанрах, поклав початок розвитку нової української прози. Це було етапне явище в усій українській літературі, в розвитку її реалізму й народності.
1.4 Роль Квітки-Основ'яненка в українській літературі
Роль Квітки-Основ'яненка як зачинателя нової української прози відразу була відзначена на сторінках «Учених записок Московского университета» в захопленому відгуку О. Бодянського на першу книж¬ку «Малороссийских повестей»: «Хвала пану Грицькові, який першим так сміливо й так мальовничо ввірвався на баскому українському коні в галузь нині всіма улюбленого розповідного роду...». Перша книжка українських повістей Квітки-Основ'яненка, за словами Бєлін¬ського, відзначалася «високими літературними якостями, що йдуть від оригінальності предмета й оригінальності таланту»
Українські прозові твори письменника швидко набули широкого суспільного резонансу. Вже 1838 р. «Современник» відзначав майстер¬не, талановите зображення українським письменником простого на¬роду: «Між сучасними творцями повістей автор, що взяв собі ім'я Грицька Основ'яненка,— без сумніву, один з перших талантів, навіть і не в Росії тільки. Природа наділила його такою тонкою спостереж¬ливістю характерів, дивностей і всіх сторін життя, що прекрасне на¬роджується під його пером без найменшого зусилля... Зображуючи простонародний побут — цей камінь спотикання для найщасливіших письменників, він риси не внесе зайвої і жодним словом не зашкодить звабленню» '. Захоплено відгукнулися про Квітчині твори з народного життя та про його реалістичний підхід до зображення простого народу «Отечестзеннне записки», які зазначали, зокрема: «Дві-три особи з простого побуту українців,— постаті зовсім невизначні ні за своїм становищем у суспільстві, ні за складною інтригою, в яку замішані, ні за претензіями на вищі погляди,— під пером талановитого Осно¬в'яненка сильно захоплюють вашу увагу, примушують співчувати собі».