Про В. Винниченка та його ранню прозу
Однак перебування Винниченка в Москві і на Україні тривало недовго, лише з кінця травня по кінець вересня 1920 р. Чому? По-перше, ЦК КП(б)У відхилив ту висунуту Винниченком політичну програму, в залежність від реалізації якої він ставив можливість свого співробітництва в уряді УСРР,— програма ця в ряді істотних мо¬ментів ішла врозріз із тодішньою національною політикою Комуніс¬тичної партії України. По-друге, людина вельми амбітна, Винниченко образився, що хоч йому і було запропоновано вступити в партію і обійняти посади голови Раднаркому і наркома закордонних справ республіки, його, однак,не ввели до складу Політбюро ЦК КП(б)У. Власне, в кінцевому підсумку саме це спричинило його поспішний від'їзд за кордон. 10 вересня Винниченко занотовує в щоденнику: «...мене не допущено в Політбюро. Себто, єдиного, де хоч тро¬хи (?— /. Д.) можна було б брати участь в дійсній відповідальній роботі,— мене позбавлено. Виходить те саме, що весь час: не допусти¬ти... Я категорично, рішуче й твердо заявив, що без участі в Політбю-В. Винниченко. Відродження нації. [Історія української револю¬ції (марець 1917 р.- грудень 1919 р.)].- Київ - Відень, 1920.- Части¬на II.- С. 151, 93-94.
2Ленін В. І. Повне зібр. творів.— Т. 51.— С. 190.
3Там же.- С. 421.
по в партію не вступаю й з уряду виходжу». І далі: «Питання про вступ у Політбюро явилось останнім пробним каменем їхньої щи¬рості» '.
У перші ж дні після повернення за кордон Винниченко, начисто відмежувавшись од усіх своїх недавніх декларацій, розгортає активну антирадянську кампанію. В численних усних і друкованих виступах він у суціль негативному дусі оцінює політичну ситуацію на Україні, кличе український народ до боротьби з «московським більшовизмом» тощо.
Відтак, здавалось би, годі було тепер чекати від Винниченка ворот¬тя до тих ідейних настроїв, які володіли ним перед приїздом на Радянську Україну. А проте минуло зовсім небагато часу, і він — слід гадати, насамперед під враженням успіхів соціалістичного будівницт¬ва в СРСР — знову якнайгостріше засуджує політичну метушню укра- їнської націоналістичної еміграції і знову солідаризується з лінією Комуністичної партії! 1926 року з'явилась його брошура «Поворот на Україну». Вона не відзначалася теоретичною строгістю і послідовніс¬тю розвитку думки (це, між іншим, характерно для більшості Винни-ченкових трактатів, розвідок, есе), але в ній було чітко сказано про національну політику, здійснювану на Україні, як єдино правильну, . єдино перспективну політику. «...Факт створення Союзу Радянських Республік,— підкреслюється в брошурі,— є дуже важний і позитивний для національного відродження факт. Українська держава існує і має свою державну владу. Всякі ж інші емігрантські «державні центри», «влади», «уряди» є шкідливі для українського відродження забавки» 2. Або взяти написану Винниченком уже в 1934 р. велику статтю «За яку Україну?» — в ній він, торкаючись своїх політичних поглядів, кілька разів повторює, що стоїть тільки «за Україну радянську, соціалі¬стичну».
Констатуючи різкий перелом, який відбувся у світогляді Винничен¬ка в середині 20-х років (відгомони давніх націоналістичних передсу¬дів, правда, звучали і в його публікаціях пізнішого часу), слід відзначити й таке: «новий» Винниченко теж критикує недоліки в тогочасному житті радянського суспільства, але — вже з найкращими намірами, турбуючись про долю цього суспільства. Один приклад. Незадовго до початку другої світової війни Винниченко в «Одвертому листі до Сталіна і членів Політбюро ВКП», не просто вказуючи на негативні явища в сфері національних відносин у СРСР, а наголошую¬чи важливість «мобілізації національного почуття» всіх народів пер¬шої країни соціалізму перед лицем фашистської воєнної загрози,
1Володимир Винниченко. Щоденник.— Т. 1.— С. 479, 480.
2В. Винниченко. Поворот на Україну.— Львів — Пшібрам, 1926.
С. 18.
писав: «Офіціально вважається і проголошується в СРСР, що націо¬нальне питання там розв'язано ідеально. На великий жаль, це не так. В глибині своєї свідомості ви й самі, звичайно, знаєте, що до ідеально¬го розв'язання питання ще дуже далеко» '. Виходячи з наших сьогодні¬шніх історичних знань, до слова, мусимо визнати, що висновок цей був аж ніяк не безпідставним...
Наостанку ще два штрихи до політичного портрета В. Винниченка. В роки війни, під час окупації Франції (з 1925 р. Винниченко жив у Парижі і з 1934 р. до кінця своїх днів у селі Мужен поблизу Канна), він рішуче відхилив пропозицію гітлерівців співпрацювати з ними, за що був кинутий у концтабір. А в повоєнний час Винниченко невтом¬но виступає із закликами до боротьби за мир між народами, до налагодження контактів і співробітництва між різними соціальними системами.