Про В. Винниченка та його ранню прозу

Довго, дуже довго пролежав під спудом доробок цього письменни¬ка. Якщо ж бути точнішим, то твори Володимира Кириловича Винни¬ченка (1880—1951) зникли з нашого культурного обігу більш ніж на п'ятдесят останніх років.

Тим часом ідеться про далеко не ординарне явище в історії українського красного письменства. Недарма Винниченкові оповідан¬ня і повісті, романи, п'єси користувалися раніше найширшою популяр¬ністю на Україні і були перекладені на багато європейських мов. Недарма до них виявляла постійний і жвавий інтерес літературна громадськість. Появу перших творів В. Винниченка (друкуватись він почав 1902 року) вітали І. Франко і Леся Українка. А М. Коцюбинсь¬кий писав у 1909 р.: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка» '. Так було й надалі. Після Жовтня, попри те, що Винниченко в 1919 р. емігрував за кордон, теж. Це особливо показово, оскільки залишив він батьківщину з причин суто політичного характеру. Причому мало сказати, що Винниченко не сприйняв соціалістичну революцію — він деякий час був одним із провідних діячів української буржуазно-націоналістичної еміграції, що вела боротьбу проти Радянської Росії і Радянської України. А проте в 20-і роки і ще й на початку 30-х у нас — саме у нас, не за рубежем! — друкувалися не тільки численні окремі речі, але також багатотомні зібрання творів В. Винниченка, його постать привертала пильну увагу нашої літературної критики, він вивчався в наших вузах та середніх школах. Бо тоді ще Комуністична партія, керуючись у своїй політиці в галузі художньої культури ленінськими настанова¬ми, вважала за потрібне використання в інтересах нового суспільства й творчих здобутків тих майстрів літератури і мистецтва, котрі припускалися ідейних помилок, хитань чи навіть належали до реакцій¬ного політичного табору.

Нині видатний український прозаїк і драматург Володимир Винни¬ченко, на всі твори якого в недобрі для життя нашого суспільства часи було накладено настільки ж категоричне, наскільки й безпідставне табу, повертається до радянського читача.

Не викликає сумніву демократична і гуманістична спрямованість його літературно-художньої творчості. Хоч важливо відразу наголоси-

1 Листування М. Коцюбинського з В. Винниченком.— Рад. літера¬турознавство.-1988.-№ 2.- С. 50.

ти: мається на увазі не геть уся спадщина письменника. Адже з-під його пера з'являлися і твори, що поривали з прогресивними тра¬диціями вітчизняної літератури,— погляди Винниченка-політика не могли, звичайно ж, не впливати на роботу Винниченка-худож-ника.

Втім, політична позиція В. Винниченка зазнавала істотних змін у різні періоди його діяльності. На цьому треба зупинитись окремо, без урахування цього неможливо пояснити і складність його творчого шляху.

Виходець із низів, селянський син, Винниченко на власні очі бачив, як нестерпно важко живеться трудовому людові України, запряжено¬му в ярмо соціального та національного гніту. І ще в студентські літа (1901 року він був прийнятий на юридичний факультет Київського університету) Винниченко вирішив присвятити своє життя революцій¬ній боротьбі і вступив у створену в 1900 р. Революційну українську партію (РУП); його привабили соціалістичні гасла цієї партії, хоча насправді вона являла собою типову дрібнобуржуазну організацію '. Вже в 1902 р., після арешту, «неблагонадійного» студента виключають з університету, і далі — постійні переслідування властей, нові арешти й ув'язнення (в 1903 і 1906 рр.), солдатчина, неодноразові від'їзди за кордон і 1914 року остаточне (до революції) повернення на батьків¬щину, де Винниченкові доводиться жити на нелегальному становищі. Впродовж майже всього цього часу він веде енергійну політич-но-гіропагандистську роботу, наполегливо обстоює соціалістичні ідеї.

Але за який саме соціалізм боровся Винниченко? «Я причисляю себя к группе социалистической и притом той, которая организована на основах марксизме», — писав він 1911 року в брошурі «О морали господствующих и морали угнетенньїх»2. Запевнень у вірності марксистському вченню не бракує і пізнішим його публіцистич¬ним виступам. Та слова словами, а діла ділами. Факти показують, що в своїх світоглядних орієнтаціях і в своїй політичній практиці він здебільшого не піднімався вище від дрібнобуржуазного соціа¬лізму.

1Докладна характеристика діяльності РУП та інших українських

політичних партій, що виникли пізніше на її базі, дається в книжці

І. Ф. Кураса «Повчальний урок історії (Ідейно-політичне банкрутст¬