Осавул української ідеї (повернення Вячеслава Будзиновського)

З 1901 р. В. Будзиновський- став редагувати газету «Свобо­да», орган націонал-демократичної партії. Остаточно від­кинувши метод Маркса, політик і редактор спрямовує власну діяльність та сторінки друкованого органу на масове пробуд­ження галицького селянства. Якраз перед жнивами 12 червня він опублікував відозву «Страйкуйте!», яку прокуратура сконфіскувала. Та 14 червня посол А. Кос зачитав її в парла­менті, і В. Будзиновський ще раз її опублікував. Через 10 днів по селах почалися страйки і «небавом охопили цілу Галичи­ну». За фактами, які наводить есеїст Р. Горак, В. Будзиновсь­кий спричинився до виступів селян у 500 селах 29 повітів, чим зробив незаперечним свій авторитет.

Із статистично-економічних праць В. Будзиновського особ­ливого розголосу набула брошура «Селянська власть» (Львів, 1901), написана українською мовою і побудована на фактич­них матеріалах, переважно запозичених з офіційних урядо­вих статистичних видань. І. Франко, вважаючи, що видання заслуговує загальної уваги, відгукується на нього рецензією «Еіпе Ргоіеіагіег-Каііоп» в німецькому журналі «Х-8ігаЬ1еп» (1901. — № 4. — 8. 10—13). Україномовний текст в перекладі побачив світ аж 1985 р. у 2-ій книзі 44-го тому Зібрання творів І. Франка (С. 611—613).Але Франко надто категорично міркував про цю працю В. Будзиновського. До речі, категоричні думки-сентенції він висловлював у гострій формі і в ряді листів, зокрема до М. Дра-гоманіва. Так, десь ще наприкінці жовтня — в початку листо­пада 1894 р. він писав зі Львова, що не дуже радий писаннями В. Будзиновського в «Народі» («Він упражняється в кріпких словах, а фактична основа у нього дуже слабка, факти хапані без системи і критики» (Франко І. Зібрання творів: в 50 т. — К.: Наук, думка, 1896. — Т. 49. — С. 522).

Зрозуміло, така надмірна «увага» І. Франка до писань В. Будзиновського продовжу­валася подібною до описаної Франком в листі до М. Павлика від 15 вересня 1893 р. ситу-ацією-взаємовідносинами: «... Будзиновського бачив раз на вулиці, та ані він до мене, ані я до нього» (Франко І. Зібрання творів: В 50 т. — К.: Наук, дум­ка, 1986. — Т. 49. — С. 414). 1906 р. В. Будзиновський засновує журнал «Світ», згур­тувавши навколо себе найліпші літературні сили; звідси, влас­не, і вийшла група «Молода му­за».

1907 р. був обраний послом до австрійського парламенту, де гостро критикував уряд за антиукраїнську політику. Промова, виголошена 22 травня 1908 р., займала сімдесят сім газетних полос.

Діяльність В. Будзиновського проявлялася як в суто політичній сфері, так і в науково-публіцистичній. Ось його величка аналітична праця «Хлопська посілість» (Львів, 1910. — 194 с.) мала великий успіх у фахівців. Буквально засипана статистичними матеріалами (розділи: «Поділ ґрунтовної посілости», «Зміни від 1848 року», «Пересічна рустикальна посілість після повітів», «Хлопська посілість», «Рільниче на­селене», «Рільнича продукція», «Тягарі», «Задовженє», «Су­дові ліцитациї селянських і маломіських посілостей», «Спро-летаризована нація», «Час роботи»), вона використовувалася у просвітницькій, економіко-пропагандистській роботі.

Перу В. Будзиновського належать такі популярні брошу­ри: «Під крилами Габсбургів», «Хлопська земля», «Хлопсь­ким коштом», «Хлопський рай», «Державні будови водні і дороги», «Наші права», «Виборча програма», «Пересторога», «Новітні революції», «Злодійська рука», «Хрунь і чорт», «Дер­жава і руське селянство».

Коли у вересні 1914 р. Львів зайняли російські війська гене­рала Брусилова, почалися чорні дні і ночі для української інтелігенції. В. Будзиновський опинився у Відні, де редагував офійційну газету «ІЛсгепіізспез КогевропсіепиЬіаМ», став од­ним з організаторів «Союзу виз­волення України». Не припи­няв своєї дослідницько-публі-каторської діяльності. Ось цікавий факт: увагу багатьох привернула книжка К. Каутсь-кого «Народність і її початки з додатком В. Будзиновського» (Нью-Йорк: Голос правди, 1918. — 67 с. (додаток — С. 44—67). «Додаток» — то, власне, серйозна філософсько-правова студія, у якій автор на­голошує, що в наш час будь-яке практичне питання не можна розв'язувати, не маючи «великого засобу теоретичного знан­ня». Розмірковуючи над суспільним ладом, місцем інтелігенції в розвою, автор фіксує ось такі сентенції: «ніде, — буквально ніде в світі, — нема так нефахових політичних провідників народа, як на нашій Руси!»; «...партацтвом була і є ціла руська політика від хвилі, коли наш нарід «пробудився»; «безпрограмованість руської інтелігенції не може нікого дивувати, бо звідки ж вона мала взяти програму?»; «хлопські інтереси інтелігенція бачила і розуміла о стілько, о скілько вони були паралельні — і то намацально...»; «потрібне знане чужих язиків...».

Фактично у 1919 р. припиняє свою діяльність націонал-демократична партія. Повстала Українська трудова партія, на жаль, не вела мову ні про ідею суверенітету, ані про українську незалежність. Вийшовши з керівних органів партії, В. Будзи­новський на якийсь час повертається до «Діла», відтак засно­вує «Міщанське братство», а зібравши достатні кошти, відкриває часопис «Слово». Коли на з'їзді Української трудової партії 1923 р. програма незалежності України В. Будзиновського не пройшла, він покинув «.Слово», став пропагувати власні ідеї зі сторінок «Нашого прапора». Коли ж 11 липня 1925 р. було створено Українське національно-демократичне об'єднання (УН-ДО), то редактором газети «Рада» як органу партії було при­значено В. Будзиновського. Саме тут, на шпальтах цього попу­лярного видання, він видрукував свою історико-популяризаторську книгу «Ішли діди на муки», що побачила у Львові на­прикінці 1925 р. світ окремим виданням.Покинувши 1927 р. УНДО, В. Будзиновський з групою од­нодумців створює Українську партію праці з газетою «Праця»; його обирають головою партії і висувають кандидатом до поль­ського сейму (вибори він програв). Саме тут, на сторінках «Праці», відбилися хитання, політичні тупики у світогляді В. Будзиновського на тому етапі: він критикує С. Петлюру, УНР, ЗУНР та їх діячів і провідників; він орієнтується на «ра­дянську Україну». Щонайбільше на цих політичних карколомах він показує свої здібності у журналі «Нові шляхи». Але проходить час, і В. Будзиновський розчаровується у своїй сліпій вірі в можливості підсталінської України. Йде пошук самого себе, йде внутрішнє переосмислення, спроба зреалізувати себе як письменника. І цей пласт духовного облогу почне щоденно розорювати В. Будзиновський.