Осавул української ідеї (повернення Вячеслава Будзиновського)

Говорячи про літературний рух і взагалі про духовне жит­тя в Галичині на зламі 70-80-х років, І. Франко серед молод­шої парослі, «котра виросла під впливами польського пози­тивізму та соціального демократизму», називає передусім Юліана Бачинського та Вячеслава Будзиновського (Фрагіко І. Українсько-руська (малоруська література) // Зібрання творів: В 50 т. — К.: Наук, думка, 1984. — Т. 41. — С. 87). Критик наголошує, що ці представники черпали стимул власної діяльності із західноєвропейських напрямів, зокрема імпре­сіонізму та неоромантизму.

Більшість довідників та ен­циклопедій взагалі випустили це прізвище, і аж у першому томі «Української літературної енциклопедії» (К., 1988. — С. 241), завдячуючи Ф. Погребеннику, знайшлося місце для не­величкої статті про В. Будзи­новського. Правда, значно раніше, ще 1955 р. у першому томі «Енциклопедії україно­знавства» за редакцією профе­сора В. Кубійовича, хоч і дуже скупо, але об'єктивно було ска­зано про цього публіциста й історика-белетриста, політика, визначного суспільно-громадсь­кого діяча (С. 180).

Сьогодні справедливо пише­мо, що Будзиновський Вячеслав Титович (псевдонім та крептонім: Недоля В.; В. Б.; 30.01.1868, с. Баворів теперішнього Тернопільського району на Тернопільщині — 14.02.1935, м. Львів) здобув освіту у Львівському та Віденському універ­ситетах, почав друкуватися на сторінках «Товариша» ще 1888 р.; організаторський перевів у практичну справу: брав активну участь у польській газеті «Рчаса» (1886—1887), організовував численні галицькі віче, редагував зокрема такі видання, як «Радикал» (1895), «Гро­мадський голос» (1896—1897), «Праця» (1897), де вперше над­рукував новели В. Стефаника; з 1897 р. разом з Д. Лукіяновичем видавав «Універсальну бібліотеку», а з вересня 1906 р. — літературно-освітній журнал «Світ»; протягом 1907—1918 рр. був послом до Австрійського парламенту, де постійно виступав на захист українського народу; він — один із засновників Ук­раїнської радикальної партії (1890), а-після виходу з неї 1899 р. — один з організаторів Української націонал-демократичної партії; 1927 р. заснував Українську партію праці і був її чле­ном та керманичем до її ліквідації 1930 р. Це, так би мовити, перебіг найважливіших етапів життєдіяльності В. Будзиновсь­кого.

Предки В. Будзиновського походили з с. Вовчухи, недалеко Городка, що піді Львовом. І носили вони українське прізвище — Будзанівські. Сам письменник згадував, що його дід по ма­тері був німцем з Чехії, а бабця була чешкою, дід по батьковій лінії був українцем, а бабця — полька. Дід Євстахій навчався у Львівському університеті разом з М. Шашкевичем та М. Устияновичем, став священиком. Батько Будзиновського здобув освіту у Львівській нормальній школі, вчителював у с. Баворові.

Початкову школу Вячеслав закінчив у Львові, там же опа­нував вищий вишкіл гімназійний. Довкіл панувало польське духовне й моральне засилля, навчалися й розмовляли в ото­ченні Будзиновських виключно по-польськи. Батько, хоча мет­рично, належав до українців, гонорувався, що є поляком, а мову українську вважав мовою «хлопів», недоучків. Світоглядні переміни у В. Будзиновського сталися під впливом знайомства з І. Франком, М. Драгоманівим, М. Павликом та іншими пере­довими людьми того часу. На якомусь етапі молодий В. Будзи­новський надто захоплюється марксистською теорією; відтак починає «бокувати» від неї, як і від драгоманівського феде­ралізму та космополітизму. Але час вимагав активних дій. Він організовує журнал «Товариш», запрошує до співпраці Фран­ка. Але вийшов 1888 р. лишень один номер, в якому В. Будзи­новський і дебютував статтею-рецензією.

Навчався В. Будзиновський на природничому відділенні філософського факультету Львівського університету (21 берез­ня 1889 р. відрахований за організацію зборів студентів Львова 8-9 березня у міській ратуші), мав намір продовжити навчання в Цюріху, але опинився у Відні на медичному факультеті університету. Тут він запізнався з багатьма учасниками това­риства «Січ», поглиблював свої знання з економіки, політології, соціології.В. Будзиновський 1890 р. видав у Львові науково-публіцистичну брошуру «Культурна нужда австрійської Русі» (В. Охримович відгукувався рецензією на це видання в «На­роді» за 1891 р., Ч. 20—21; І. Франко не забарився теж (Народ. — 1891. — Ч. 23). Автор мав намір дати «загальнозвісним фак­там теоретичне пояснення», будуючи добір фактів, їх виклад та пояснення на «еволюційній методі». Подаючи в аналітичному плані економічний стан в Галичині, В. Будзиновський спи­рається головно на розбір стану справ рільників, дрібної шлях­ти тощо. Усе це, так би мовити, пов'язується, переплітається із міркуваннями про стан політичний, соціально-правовий. Одна­че автор занадто багато уваги приділив теорії та методі еко­номіста Маркса; він дещо однобоко піддає оцінкам різні суспільні формації, зокрема початкову стадію капіталізму в Га­личині; у його висновках чимало кабінетної ілюзійності, часом далекої від реалій соціальної практики. Прискіпливий І. Фран­ко, резюмуючи значення цієї брошури, підкреслив, що «прак­тична» програма Д. Будзиновського навіть в політичних точ­ках являється не дуже-то практичною».

Розходячись з багатьма радикалами, в тому чіислі й з М. Драгомановим, який відкидав українську державність, В. Будзи­новський наполягає, щоб у програмі партії було обов'язковим положення про національну державу. Він протягом 1893 р. зі сторінок «Народу» веде уперту боротьбу з польською шляхтою, з «москвофілами», що не думали і не гадали про якусь там українську державу.