Осавул української ідеї (повернення Вячеслава Будзиновського)

Протягом 1894 р. у «Народі» публікує ряд актуальних праць. Гарний розголос мала публікація в ЗНТШ «Аграрні відносини Галичини» (1894).

В. Будзиновський нерідко приходив до читачів з гострими публікаціями, що викликали бурхливі дискусії. Ось такий при­клад. М. Павлик вмістив у «Народі» (1894. — Ч. 17. — С. 265— 276) статтю В. Будзиновського «Хлопська посілість в Галичині». Автор досить аргументовано аналізує аграрні відносини, пише про те, що найбідніше селянство не дістало землі. Але В. Буд­зиновський не обминув можливості «вкрапити» в аналітичний текст патетичної словесної бравади, метафоричного патріотизму на зразок: «Така-то була твоя весна, руський народе! За той презент зроблений з нужди, за ту свободу «сконати під защитою законів» упідлився ти, руський хлопе, і ви, руські патріоти з 1848 року! За ту мис­ку сочевиці, виїдену і вилиза­ну миску, продав ти волю політичну, боровся з рево­люційними змаганнями часу, котрі і тобі несли волю. Ти ку­пив собі власні кайдани». І ці та ще інші слова викликали бу­квально гнів Франка. Він тут же не забарився відгукнутися «колючою» статтею-роздумом «Не в пору пафос» (Народ. — 1894. — Ч. 19. — С. 294—296), у якій звинуватив автора у не­знанні історії, в шаблонному способі мислення та в незнанні й невідповідному оцінюванні дійсних фактів. Думається, що певну корективу у з'ясування суті справи внесла подана М. Павликом примітка до публікації І. Франка: «Стоячи на становиську свобідного обміну думок, поміщаю сю увагу І. Франка, та му­шу зауважити, що в головному я з нею не годжуся. По-моєму, нема сумніву, що русини, підпираючи австрійський уряд під час революції 1848—1849, упідлилися, помогли побідити ре­акції і тим викопали гріб для власної свободи. Вину сього тре­ба, впрочому, приписати більше руській «інтелігенції» в «Го­ловній руській раді», котра як агент правительства просто те­роризувала мужиків, навіть уговкуючи їх виступи проти панів за грунти, а то й просто боронячи економічні інтереси панів, як то робило і правительство. Таким чином, руський народ своєю поведінцією під час ре­волюції стратив дуже багато не тільки політично, а і еко­номічно. Се, впрочім, можна би брати супокійно, як усякі історичні події, коли б не те, що фатальний крок русинів із 1848 р. (зрештою, підготовлений усею нашою історією під Австрією) і досі мститься на руськім народі між іншим, перешкоджаючи йому поглянути критично на верхи нашого правительства Як глибоко корениться в русинах той австрійський сервілізм видно найкраще з недавньої оди одного бувшого радикала, верхові правительства, де він просто зве Австрію «раєм» для русинів. А ми ж бачимо, що русини тут мають менше прав, ніж який-небудь інший народ. Нарешті, ми мусимо сказати, що справа революції 1848-49 рр. в Австро-У горській Русі дуже сложна і досі мало висліджена, а через те в суді про неї треба бути осторожному. Се ми прикла­даємо і до д. Будзиновського, котрому ми теж побажаємо більше уваги на факти і терміни історичні. Звісно, свобідна дискусія може тут бути тільки корисна (Див.: Франко І. Зібрання творів: В 50 т. — К.: Наук, думка, 1985. — Т. 44. — Кн. 2. — С. 734— 735).Неабияку ерудицію та популяризаторський хист продемон­стрував В. Будзиновський у брошурах та більших за обсягом книжках «Хлопський страйк» (Чернівці, 1897. — 58 с), «Ґрун­товий податок» (Чернівці, 1897. — 52 є.), «Панщина: Єї поча­ток і скасоване» (Чернівці, 1898. — 174 с), «Наші гетьмани» (Львів, 1907. — 187 с). Якщо перші три з названих книжок передовсім опираються на життєво-значимі факти, на стати­стичний матеріал (наприклад, у брошурі «Хлопський страйк» автор роз'яснює суть поширених в народі виразів «четвертий

шульок», «тринайцятий сніп», «дві шістки за день», «шість днів паньщини»), то остання — це цілком окремі п'ятнадцять історичних нарисів з ілюстративним доповненням про постаті українського гетьманату (П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, Ю. Хмельницький, П. Тетеря, І. Брюховецький, П. Дорошенко, М. Ханенко, Д. Многогрішний, І. Самійлович, І. Мазепа, І. Скоропадський, П. Полуботок, Д. Апостол, К. Ро-зумовський).

На якомусь перехресті власних доріг та життєвих поворотів В. Будзиновський зупинявся, вдихаючи, хоч і не до глибини легенів, радянофільське повітря; на якомусь з поворотів відчув, що від нього терпне в горлі й мутиться в голові — зрештою зрікся цієї світоглядно-політичної орієнтації. І вже, певно, не­залежно від нього самого, колишні «дослідники» української літератури, такого духовного пласта, як періодичні видання, занесли його до розряду «прогресивних письменників рево­люційно-демократичного» спрямування, які начебто те й ро­били, що своєю щоденною працею пером й усним словом роз­бивали товсту скелю «гнилого капіталізму» з його «паразитую­чим принципом» життя. А він, на диво, залишився в нашій загалом непростій історії таким, як був насправді: щоб не ро­бив, думав про українство; щоб не писав — заради нього.

З упадком журналу «Народ» (після смерті М. Драгоманіва) В. Будзинський редагує органи радикальної партії — газети «Громадський голос» та «Радикал». Не відчувши з боку партії підтримки своїх орієнтацій на українську державність, В. Буд­зиновський у простест «іде в маси», за що його 1 квітня 1896 р. заарештовують у Тернополі. Звільнений після двотижнево­го голодування, він зустрінеться з гімназійним товаришем О. Маковеєм, який запропонував приїхати до Чернівців редагу­вати газету «Праця» (до речі, саме тут 1897 р. завдячуючи В. Будзиновському з'явилися перші новели В. Стефаника).

Після ліквідації газети «Праця» В. Будзиновський повер­тається на початку 1898 р. до Львова, працює в редакції що­денної популярної газети «Діло», стає невдовзі редактором «Ви­давничої спілки». Політичний авторитет його ще більше зріс під час виборів до австрійського парламенту (1897—1898 рр.). Радикальна партія, по суті, як єдиний організм перестає функціонувати, а В. Будзиновський при підтримці М. Гру-шевського та І. Франка створює націонал-демократичну партію, основним кредо й кінцевою метою було утворення самостійної незалежної української держави. А для теоретичної підпори задумує підготувати та видати велику історію України (ця ідея не була зреалізована), пише і видає велику серію науково-по­пулярних книг («Панщина» (1898), «Австрія чи Польща» (1903), «Хмельниччина» (1906), «Галицькі постулати» (1907), «Геть­ман Мазепа» (1909). Його перу також належать такі публікації, як «Новітні революції», «Виборча програма», «Руський страйк в 1902 р.», «Хлопська земля» та ін.