історії галицького туристичого краєзнавства (друга половина XVIII ст. – 1945 р.) розвиток мандрівництва

З огляду на те, що значна частина території України – Галичина – тривалий час була штучно відірвана від решти території України і перебувала у складі Австро-Угорської імперії, а згодом Польщі, неабиякий інтерес становить питання розвитку українського краєзнавчого руху на її теренах. Особливої актуальності й ваги такі ретроспективно-краєзнавчі студії набувають зараз – у час творчого переосмислення багатої краєзнавчої спадщини галицьких вчених попередніх століть, вивчення традицій наукових шкіл й, на їх підставі, формування сучасних теоретико-методологічних засад, пріоритетних завдань та дороговказів розвитку національного туристичного краєзнавства.

У даній праці автори поставили собі за мету дати ретроспективну оцінку основних етапів становлення галицького краєзнавства (як загального, так і суто туристичного), визначити роль й внесок окремих вчених і громадських діячів у розвиток туристично-крєзнавчого руху на галицьких теренах, актуалізувати основні творчі напрацювання й здобутки галицького туристичного краєзнавства з 2-ої пол. ХVIII до середини ХХ століття.

Останні дослідження з проблематики. Проблематика ретроспективно-краєзнавчих студій, вивчення діяльності громадських організацій та дослідження наукової спадщини окремих персоналій краєзнавчої науки минулих століть є предметом численних наукових праць та розвідок сьогодення. Питання історії галицького туристичного краєзнавства, еволюції його теоретичних і прикладних напрацювань та напрямків розвитку нині розробляються цілою низкою українських вчених, з яких найбільш значний доробок мають представники Львівської, Київської, Чернівецької, Житомирської, Харківської і Тернопільської наукових шкіл краєзнавства – Тронько П.Т., Шаблій О.І., Костриця М.Ю., Жупанський Я.І., Серкіз Я.І, Круль В.П., Кравчук Я.С., Кукурудза С.І., Штойко П.І., Вісьтак О.І, Лозинський Р.М., Кузик С.П., Луцький Я.В., Панкова Є.В., Федорченко В.К., Дьорова Т.А., Любіцева О.О., Бейдик О.О., Заставецький Б., Заставецька О., Мариняк Н., Мариняк Я., Андрухів І.О., Гаврилів Б.М., Лавринюк В.П та ряд інших дослідників [1-9 11-16, 19, 20, 22-31, 34 й ін.].

Досьогодні не втратили своєї наукової актуальності програмні праці фундаторів й “класиків” галицького краєзнавства – Івана Франка, Михайла Грушевського, Степана Рудницького, Володимира Кубійовича, Івана Крип’якевича, Олени Степанів, Івана Теслі, Юрія Целевича, Богдана Заклинського й інших видатних постатей нашого краю ХVIII – ХХ століття [9, 10, 17, 18, 21, 28, 32, 33 й ін.].

Виклад основного матеріалу. Періодизація етапів розвитку краєзнавства у Галичині ґрунтується на визначенні основних громадсько-політичних подій і фактів українського просвітництва, науки та діяльності окремих визначних постатей України. На основі даних критеріїв можна виділити таких п’ять етапів розвитку краєзнавства у Галичині:

Періодизація галицького краєзнавства

І етапІІ етапІІІ етапIVетапV етап

Витоки галицького краєзнавства – просвітництво і перші хвилі національно-культурного руху в Галичині в кін. 18 ст. - 10-20-ті рр. 19 ст. Розвиток народознавчого краєзнавства - від “Руської трійці” до виникнення т-ва “Просвіта” (поч. 1830-і рр. - 1868р.)Становлення галицького краєзнавства у 2-ій пол. 19 ст. - на поч. 20 ст. – діяльність т-ва “Просвіта”, І.Франка та ін. (1868-1914 рр.)Розвиток галицького краєзнавства у міжвоєнний період - 1918-1939 рр.Краєзнавство Галичини в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).

Пропоновану періодизацію галицького краєзнавства як самобутнього етнокультурного феномену доведено нами до 1945 року, оскільки по завершенні Другої світової війни Галичина була остаточно інтегрована до складу УРСР і з цього часу розпочинається якісно новий радянський етап у розвитку наукового, шкільного й громадського українського краєзнавства.

Зупинимося на характеристиці названих етапів розвитку краєзнавства на галицьких теренах детальніше.

Перший етап – просвітництво і перші хвилі національно-культурного руху (кінець XVIII ст. – 1820-ті роки).

У 1787 р. при Львівському університеті був заснований Руський інститут, де готували священиків, які знали українську мову і володіли руською грамотою. У 1790 р. Львівська Ставропігія видала Буквар з Додатком “Політики світської”, складений українською мовою. Цей Буквар став справжньою маленькою енциклопедією з україніки, оскільки він давав найзагальніші відомості про рідний край і його народ.