Публіцистична сміхотерапія на сторінках українських таборових часописів
Знайдемо тут гротескні, алегоричні, сатиричні й просто жартівливі дописи, вірші, прозу, під котрими стояли підписи: Фю-Фю, Еф-Еф, Там-там, Бі, Де-Ву, Нім-Чук, Юр, Корок, Шило, Ко-цький, Пшик, Гедзь, Панько Чирєк. Окрасою "Оси" завжди вважалися малюнки й карикатури - здебільшого виконані Орестом Слупчинським (псевдонім Го-Го), але трапляються й інші малярські "витівки", за якими приховувалося авторство таборових жартунів, котрі позначали себе як Ко-ка, М.Ф., Во-ка тощо. Не меншої уваги заслуговують і постійні листи до редакції із незмінним звертанням і в специфічно діалектному забарвленні: "Славайсу! Чесний ридахторцю...", підписані Фидьком Юшкою.Часопис ніколи не втрачав свого сатирично-бадьорого тону: умів пожартувати і над собою, і над земляками. Так, восени 1945 р. з'явилася замітка "Зима йде" про перспективи просвітніх інституцій у рімінському таборі й нові здобутки самого часопису. Зокрема, відзначалося, що "Оса" нарешті вибилася у "штабові дами", бо закінчився сумний період, коли її, мов якусь там "сироту", вивішували на таблиці посеред табору; віднині тижневик мав поширюватися нарівні з газетою "Життя в таборі" й дістав змогу "залітати в кожне шатро". Було очевидно, що газета "зискала на повазі й сміло дивиться в очі близькій зимі" [27].
"Оса" залишилася вірною своєму дошкульному сміху й політично загостреній іронії, перебравшись до Британії. Це видання завжди прагнуло стояти якнайближче до українського загалу ("діпістів, корпусяків, рімінців, як рівно усіх прочих українців, без різниці віросповідування та партійної приналежності, по всіх закутках земного глобу сущих"). Немарно та непосидюча й кусюча "Оса" разом із дивізійниками-таборовиками перебралася з Італії спочатку до Горблінга, де виступала у вигляді рукописної, мальованої олівцями і фарбами стіннівки і "жалила, коли їй вдасться" за допомогою В.Каплуна і М.Малюжинського. У сьомому числі від 29 червня 1947 р., котрий зберігся в бібліотеці-музеї ім.Тараса Шевченка при Союзі українців у Великій Британії, зазначено, що друкарня називалася "На коліні", а тираж газети був би аж ... 1000 примірників, якби ті всі нулі не перекреслила дбайлива рука прискіпливого коректора.
Відкривалася таборова стіннівка пісенним мотивом "Як в Англію з Ріміні селепки від'їжджали", майстер епістолярного жанру Фидь Юшка знову нагодився зі своїм традиційним листом до "чесного ридахторця", переповідаючи "з добрий клунок" усіляких пригод на новому місці, зичливо зітхаючи насамкінець: "І така-то наша доля, - бодай ніхто такої не дочекав!". Були тут поетичні спроби Галки й Шила, рубрика "Ха-ха-ха!!!", розділ "Чи знаєте?", від групи "Осел" під заголовком "Гальо? Гальо!" з'явилося оголошення про загублену голову. Коли ж виявилося, що під час одного з літніх візитів 1947 р. до Лондона покликали В.Каплуна, необхідного для малювання, полагодження пошти й редагування солідної газети, українська команда в таборі зрозуміла: "Пропала наша "Оса", відтепер "перо №1" їхньої преси мало стати "ремісником, добрим урядовцем і редактором" на столичному ґрунті.
Тож і на новому місці продовжував надсилати свої листи давній знайомий Фидь Юшка (він же редактор - В.Каплун); його галицький тон, уже на польський манір, підхоплював "кумпель Місько Макальондра", намагаючись у два голоси наробити "великого гамбарасу". Серед рубрик "Оси" вирізняються: тлумачний "Лексикон "Оси", "З теки карикатуристів", всеядні "Оголошення", постійні переспіви "На стару нуту" тощо. Репортери колонки коротких повідомлень "Оса" зачула, що..." найбільше прислухалися до життєвих подій в оточенні таборовиків, виставляючи напоказ їхні біди й досягнення. Скажімо, такий характер мають повідомлення, не позбавлені ні реального підгрунтя, ні глузливої інтонації: "Вигнанці з республіки Сан-Таборіно на масових вічах у своїх нових оселях серед ентузіазму й піднесення постановили доложити всіх зусиль і фунтів, щоб братні українські вигнанці таки завласнили свій дім та поставили свою церкву в столиці Мрячної Землі". Продовженням цієї теми стала подальша крайова інформація: "Англійські методисти в одній місцевості запросили наших рімінців до своєї церкви на чай та попросили їх заспівати якусь українську релігійну пісню. Наші не дались довго просити й заспівали "Розцвітали яблуні і груші...". Або ще одне повідомлення, вже безпосередньо пов'язане із розповсюдженням української преси: "Зо всіх таборів ДП прибувають скарги, що "Оса" забуває про ДП-істів і на своїх сторінках нічого про них не згадує. Через те її передплатники можуть стати післяплатниками, а післяплатники недоплатниками, а недоплатники сталими читачами... в темній кімнаті ночами"[28].
Тож і на "другому етапі" власного життя у Великій Британії "Оса" дотримувалася дошкульно-сатиричного тону. Та окрім сміху, викриття негативних рис, осуду ганебних вчинків і недбайливства, часопис заодно намагався згуртувати, піднести моральний дух, створити бадьорий настрій серед української громади. Подаючи на титульній сторінці першого "лондонського" числа карту Британії із позначенням таборів для переміщених осіб, над якими кружляла всюдисуща "Оса", часопис звернувся до читачів із віршованим закликом:
Та нехай собі лютує,
злиться, піниться, глузує
лихо довкруг Вас!