Публіцистична сміхотерапія на сторінках українських таборових часописів
Сатирично-гумористичний журнал "Окріп" (Александрів Куявський, 1921) друкував із продовженням своєрідну, не позбавлену дотепів "Історію України", пропонував вибрані "Сценки з натури", на тему військового побуту була створена п'єса-мініатюра на одну дію "Максим Халява". Автори публікацій обирали собі жартівливі імена: Дімі, Бум-та-ра-ра тощо. Звертаючись до читачів, редколегія наголошувала на факті об'єднання преси двох українських дивізій - 4-ї і 6-ї, а тому особливо відзначала свій загальнотаборовий характер: "Вже священий вогонь під "Окропом" розводять і підтримують однаково обидві дивізії. З цього часу не жевріє, а просто палахкотитть величезне полум'я: не згасить його"[13].
Аполітичний часопис "Аванс" (Вадовиці, 1920 - 1921) з'явився, щоб "дати розвагу нашому вояці", але прагнув робити це досить обережно, висміюючи "різні хиби військового товариства". Цій меті підпорядковувалися "Гімн запорожця" Олеся Нечуя, "Мрії за дротом" Безрадного, статті "Наші перспективи", "Консолідація", а також повідомлення у рубриках "Що чувати в світі", "Радіо та телеграми", "Поштова скринька". Окремим додатком вийшов випуск "Волохівщина", де через історично-народний образ козака Волоха редакція намагалася осмислити проблеми політичної і національної кон'юнктури.У літературно-військовому журналі "Тернистий шлях" (Петроків, 1921) знайдемо кілька сторінок під рубрикою "Розвага" (карикатури, сатирична поема "Вугріяда"). У двотижневику "Народня справа" (Тарнів, 1921) постійними стали фейлетони. Видання українських культурно-освітніх організацій у таборах "Український сурмач" (Щипіорно, Каліш, 1922 - 1923) мало постійний розділ "Малий фейлетон" (як правило, за підписом Сікос), де особливо вирізнявся гумористичний нарис "Задротянська республіка". У літературно-війському журналі "Наша зоря" (Ланцут, Стрілково, Каліш, 1920 - 1923) присутні рубрики й підзаголовки "Замість фейлетона", "Гумористика: про що балакають в таборі", "Кутик гумору", байки і вірші ("Архип і Мотря" Гр.Павловського, поезії Кузьми Дрючка й Очковтирателя).
Двотижневий журнал, орган молодої генерації "Нове слово" (Каліш, 1921), окрім серйозного публіцистично-історичного матеріалу, пропонував читачам сатиричне оповідання з ілюстраціями "Примітивіада" В.Стартенка. Орган українського співочого товариства в Ченстохові "Кобза" (1921), хоч і присвячувався національній пісні, не забував про карикатури на тему "Наші і Кошиць". "Сторінку гумору" провадив аполітичний місячник "Спортсмен" (Каліш, 1922), що видавався об'єднанням інтернованих спортсменів таборів Польщі. Щоденна непартійна демократична газета "Українська справа" (Варшава, 1922) чи не щономера пропонувала "Малий фейлетон", часто віршований, де можна зустріти роздуми на болючі теми Слобожанина й Л.Грабуздовича (Павла Зайцева).
Щоденник "Українська трибуна" (Варшава, 1921 - 1922) під "провідним керівництвом" Олександра Саліковського при участі видатних українських сил (до суцвіття яких належали Симон Петлюра, Олександр Лотоцький, Модест Левицький, Євген Онацький, Микола Вороний, Андрій Ніковський) теж традиційно використовував відділ "Малий фейлетон" і дружні шаржі. Серед матеріалів тут звертають увагу фейлетон про біженців "Великий гріх" (ч.[14]) Дмитра Геродота, "О любви к отечеству" і "Поділили!" Чикал-бея (Л.Чикаленка), "Листи з Ченстохова" Ченстохівця, карикатури "Типи інтернованих" (ч.23) художника В.Цимбала.
Не випадково у рецензії "Таборов і видання" Прижмуренка (псевдонім Л.Бачинського) для львівського журналу "Літопис Червоної калини" відзначалося, що статті колишніх вояків Армії УНР здебільшого "глибоко продумані, написані з талантом і високо патріотичні. Часто стрічається гостра критика, болюча, але правдива"14. Культурно-освітня й видавнича праця в середовищі інтернованої армії УНР, яка знайшла притулок у 1920-1924 рр. на терені Польщі, допомагала вояцтву підтримувати бадьорий настрій, не занепадати морально й духовно, оберігати свої національно-патріотичні ідеали. І в цьому нерідко ставав у нагоді літературно-публіцистичний талант Симона Петлюри, Олександра Саліковського, Галини Журби, Євгена Маланюка, Леоніда Волохіва, Левка Чикаленка, Івана Огієнка, Варфоломія Євтимовича, Андрія Лебединського, Івана Зубенка та інших.
У цей же час інтернована Галицька Армія подбала у Чехії про видання своїх часописів "Голос табора" (Німецьке Яблонне, 1919 - 1920), "Український стрілець" (Німецьке Яблонне, 1920 - 1921), "Камедула" (Німецьке Яблонне, Ліберець, 1919 - 1920), "Український скиталець" (Ліберець, Йозефів, Відень, 1920 - 1923), "Бомба" (Йозефів, 1923). Навіть після роззброєння і визнання своєї поразки вояки не піддавалися "важкому отупінню", не чекали безнадійно "дальших ударів судьби", а бралися до культурно-просвітньої роботи. У рукописному начерку статті "Українська бригада в Чехії" (15 грудня 1919 р.) К.Коберський відзначав не без іронії: "Республіка Дойч-Габель [Німецьке Яблонне] не є нежизненним твором. Вона, хоч і постогнуючи та кленучи лиху долю, все-таки пхає біду перед собою і побідоносно переживає навіть важкі життєві проби. Лиш чого нам не стає: книжки! Нізвідкіля їх взяти, сих коханих українських книжок!"[15].
Першим на захист національно-патріотичного духу став часопис "Голос табора", про який у короткому огляді "Україна в таборі" (1920) сотник Я.Ярема писав: "Є тут сатиричні вірші, статті проти бездушності, зневіри й ледарства, проти опортунізму, пліток; є образи з польського полону, дотепні рисунки"[16]. Справді, уже в передовій статті "Наша програма" К.Коберський оголосив відкриту війну "всім егоїстичним інстинктам, бабському сплетнярству, моральному розкладові", вважаючи, що тільки духовне єднання навколо часопису наблизить волю, саме ж видання стане тим "тараном, яким розіб'ємо твердиню філістра"[17]. Окрім гострих статей, у виданні чимало віршованих, смішних і глузливих, творів (балада "Гей, а, козак-українець..." і "Хто козак" Героя, "Писарські коломийки", "Дума про побіг трьох стрільців..." Романа тощо).Уже 15 грудня 1920 р. Пресова кватира при Українській Бригаді в Німецькому Яблонному продовжила попереднє видання під заголовком "Український стрілець" (орган українського стрілецтва на чужині); завданням своїм редакція поставила бути "дзеркалом, висловом та провідною зіркою для збірного життя і перебування на чужині стільки тисячної української армії, томленої одною одинокою великою тугою і сповненої одним одиноким бажанням якнайскоріше знайтись знову на вільній рідній землі - на своїй визволеній з ярма Україні"[18].