Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини

В ХVІ – ХVІІІ ст. після релігійних війн кількість самостійних державних утворень в Німеччині ще більше збільшилась (їх стало більше 300), утверджується так званий абсолютизм. Він відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу тим, що склався не в рамках всієї імперії, яка залишалась децентралізованою. Крім того, його утвердження – не результат тимчасової рівноваги сил феодалів та буржуазії. Навпаки, князівський абсолютизм являв собою перемогу феодально-консервативних сил над буржуазним рухом та підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям.

Найбільш великими абсолютиськими державами імперії були Прусія та Австрія, між якими вже починалось суперництво за політичне верховенство в імперії.

Прусська держава була утворена на початку ХVІІ ст. на землях колишнього тевтонського ордену, колонізаторська діяльність та ідеологія якого заклали початок великопруського мілітаризму в Німеччині, Остаточне оформлення цієї держави відбулось 1701 р., коли бранденбурзький курфюрст домігся титулу короля Прусії. Голова держави – король Прусії – входив в імперську колегію курфюрстів. Вищим органом державного управління була Тайна рада біля короля. Йому підпорядковувались першочергово три директорії: фінансова, військових справ та королівських доменів.

Особливе значення здобула директорія військових справ, яка відала організацією та озброєнням створеної в 1655 р. постійної армії. Прусська армія була однією з найбільших у Європі.

Основними тенденціями розвитку державного ладу Пруссії у ХVІІІ ст. стала подальша централізація та мілітаризація державного апарату, надмірна влада військово - управлінських органів над громадськими. Значна частина повноважень тайної влади переходила до генерального військового комісаріату. Відбулося злиття всіх директорій в єдиний воєнно-фінансовий орган на чолі з президентом – королем. На місцях земські радники (ландрати), які призначались королем за рекомендацією дворянських зборів, підпадають під жорсткий контроль центральної влади і наділяються широкими військово-поліцейськими повноваженнями. Ліквідовується міське самоврядування. Міські ради були замінені колегіями магістрів, призначуваних королем. На весь державний апарат були розповсюджені військові звання, військова субординація та дисципліна. За своїм політичним режимом Прусська монархія може бути охарактеризована як військово-поліцейська держава. Австрія на відміну від Пруссії не являла собою централізованої держави. Вона була багатонаціональною державою. В Австрії управляла католицька віра. З ХV ст. королі Австрії ставали німецькими імператорами і Австрія рахувалась їх домінеальним володінням.

Система центральних органів Австрії не була строго упорядкованою і постійно перебудовувалась. Вищим органом влади й управління разом із монархом була Таємна рада. Військовими правами керував придворна Військова рада. В 1760 р. з метою об’єднання всіх галузей управління була утворена Державна Рада.

На чолі провінції Австрійської монархії були намісники. Вони вибиралися станово-представницькими установами та затверджувались королем. В державах, які входили в склад Австрії, були сейми – станові збори.

В містах управління знаходилось в руках виборчих міських управлінь та бургомістрів.При королеві Марії Терезії (1740 – 1780 рр.) важливі повноваження зосереджувались в руках королівських чиновників, виборчі органи стають під контроль правління.

В другій половині ХV ст. в Прусії та Австрії проводилась політика так званого просвітницького абсолютизму. Були застосовані конкретні буржуазні перетворення. За своєю суттю ця політика була спробою пристосувати суспільство та державу до ряду вимог, висуваючої буржуазії, не зачіпаючи при цьому найбільш істотних інтересів дворянства та устроїв кріпацтва.

Розділ ІV. Правова система Німеччини

даного періоду.

В період з V до ХІ ст. народне право східних франків мало племінний характер, і в його основі лежали такі принципи, як святість звичаю, колективна “совість” та відповідність родичів, кровна помста ( з поступовим витісненням її грошовим відшкодуванням), колективне правосуддя з застосуванням “божого суду” тощо.