Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини

Утворюються стани імперських службовців, вони несли разом з

військову службу. До ХІІ ст. багато з них отримують волю та землі, та зливаються з різноманітними станами рицарства. В ХІІ ст. ще збереглося ділення на “благородних” ба “неблагородних” рицарів, але в 1186 р. був виданий указ про заборону вступати до рицарського стану синам селян та священиків.

Феодальне дворянство та духовенство було розділено по ієрархічному принципу на своєрідні ранги, так звані щити. “Саксонське зерцало” вказувало сім військових “щитів” (рангів): король, духовні князі (єпископи, абати), світські князі та їх васали та ін. В ранги були включені також “неблагородні” вільні “шефенські” стани. з них підбирались судді в общинних судах – шеффени. Пізніше вони перетворились в нижчу категорію “благородних”.

Селяни в Німеччині до ХІІІ ст. розділялись на дві категорії – вільні та невільні. Вільні селяни відповідно до “Саксонського зерцала” складались з селян – чиншовиків та орендаторів. Чиншовики – це користувачі панською землею з виплатою встановленої грошової повинності. Вони підрозділялись на дві групи: одна з них могла передавати земельні тримання в спадок та продавати його, друга була позбавлена даного права. Орендарі не мали своєї землі, вони отримували землю тимчасово. Фактично чиншовики та орендарі знаходились в залежності від феодальних землевласників. Більша частина селян знаходилась в залежності не тільки фактично, але і юридично, Цю категорію селян складали напіввільні батраки та залежні кріпаки. Численні форми залежності, в тому числі перехідні, свідчать про незавершеність в даному періоді процесу феодалізації та закріпачення селянства. В міру розвитку феодалізму різниця між різними категоріями селян руйнувалась  ).

В прикордонних областях Німеччини, на кордонах між герцогствами з

Х ст. почалось будівництво багаточисленних фортець – бургів, частина яких

згодом перетворилася в міста.

В ХІ – ХІІ ст. в результаті розвитку міст став утворюватись особливий прошарок вільних людей – городян. Взаємовідносини міст з імператорською та місцевою сеньйоральною владою відрізнялось в Німеччині особливою гостротою. Союз імператорської влади та міст тут фактично не склався.

Розділ ІІІ. Феодальна держава в період територіальної роздробленості.

3.1. Зміни в становій структурі.

В ХІІІ – XIV ст. Німеччина остаточно розпадається на велику кількість князівств, герцогств, бароній та рицарських володінь. Одночасно завершується оформлення станової системи та станового представництва. Важливою обставиною станової структури була відсутність єдності в цілій країні. В імперії існували імперські стани, або чини, а в князівствах – земські стани.

До перших відносилися імперські князі, імперські рицарі, представники імперських міст, а до другої групи належали дворяни, духовенство князівств, жителі князівських міст.В зв’язку з подальшим розширенням та посиленням політичної ролі стану князів серед інших, виділилась багаточисленна група світських та духовних аристократів, які, як і раніше, мали вирішуючий вплив на вибори королів – так звані курфюрсти (князі – виборці). З феодальної ієрархії німецького середньовіччя майже повністю зникло середнє дворянство. Частина його виросла до положення князів, друга - перейшла в ряди нижчого дворянства. В свою чергу, нижче дворянство – основна маса рицарства – втрачає колишні звання в зв’язку з появою вогнепальної зброї і значна частина його банкрутує.

Відбувається і диференціація духовенства, яке розбірливо розділилось на вище (єпископи, абати) та нижче (сільські та міські священики)   ).

Вище духовенство Німеччини було багаточисленне, багатше та сильніше, ніж в інших західноєвропейських країнах, й входило в склад князів, в тому числі й курфюрстів.