Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини
Таким чином, відсутність професійної бюрократії, постійного війська, достатніх матеріальних засобів в імперській казні призвели до того, що центральні установи не могли добитись виконання своїх рішень. До кінця XVІІІ ст. політичний лад імперії зберігав видимість станової монархії, прикривавши багатовладність курфюрстів при своєрідній конфедеративній формі державної єдності.
3.3 Розвиток територіальних одиниць та місцевої влади.
Прусія та Австрія.
Ще Фрідріх І Барбаросса до кінця ХІІ ст. практично утворив імперський стан князів, пробуючи через васальну систему забезпечити стабільність і мир в німецьких землях. Вирішальну роль в юридичному оформленні політичної влади князів на місцях відіграла діяльність Фрідріха ІІ. В пошуках підтримки в боротьбі з папством він значно розширив права духовних та світських феодалів. “Закон на користь духовних князів” 1220 р. гарантував недоторканість церковного імунітету, повноту їхньої територіальної юрисдикції, недоторканість майна, виготовлення монет тощо. Володіння духовної знаті стали практично недоторканими для імператорської влади. Аналогічні привілеї отримали згідно “Закону на користь сеньйорії” 1232 р. і світські васали імператора. В королівських містах заборонялось приймати втікачів феодалів та церкви.
Привілеї, отримані феодальною верхівкою, до середини ХІІ ст. зробили територіальних князів самостійними носіями політичної влади в Німеччині. Від класичної феодальної роздробленості процес розпаду на територіальні князівства відрізнявся наступними обставинами. Це було дроблення держави на вотчини, сеньйорії з їх васально-ієрархічною залежністю та імунітетами, а на відокремлені територіальні утворення з повною політичною владою князів.. Князівства сформувались в незалежні державні утворення, невеликі королівства з системою спільного підданства та власним апаратом влади та управління. Підпорядкування князів імператору визначалось тільки слабкими васальними зв’язками, оскільки васальні обов’язки князів зводились до участі в коронаційному поході в Італію, виставленні в разі війни визначеного контингенту вояків.
А саме окремі “князівські” держави розвиваються в Німеччині за взірцем централізованих західноєвропейських монархій. В них були створені професійні управлінські та судові органи. Князівські території ділились на графства, якими управляли міністеріали, які призначались князем (герцогом); багатьма містами управляли призначені князем посадові особи. В великих князівствах були затверджені канцелярії з нотаріусами, які розробляли проекти нормативних актів та реєстрували угоди. Пізніше території були розділені на кілька десятків адміністративних одиниць, які управлялись одним адміністративним та одним судовим чиновником, які в свою чергу опирались на призначених чиновників та суддів більш менших округів. Існувала також розгалужена система накладення податків на підданих князівств.
Вища судова влада, передана князям на їх територіях, стала важливим, найбільш ефективним інструментом закріплення їх самостійності, економічної та політичної влади в цілому. Крім того, злиття духовної та світської влади в руках “князів церкви” забезпечило ідеологічне прикриття їх зростаючих прерогативів та з іншої сторони забезпечило церкві особливу силу на території Німецької імперії.
В умовах слабкості центральної влади в Німеччині отримало значногорозвитку і політична автономія окремих корпорацій – міст, їх союзів,
релігійних об’єднань. Особливими політичними правами користувались об’єднання східнонімецьких міст, а також військово-політичний Тевтонський орден (ХІІ – ХVІ).
Найбільшим об’ємом прав володіли в імперії так звані імперські та вільні міста. Імперські міста – безпосередні васали імператора – отримали велику частину імперських прав. Їх обов’язки по відношенню до імператора зводились до присяги імператору. З ХV ст. імперські міста мали постійне представництво в рейхстазі. В ХІІ – ХV ст. вільні міста Німеччини отримали привілеї, як від німецького імператора, так і від володіючих ними духовних князів. Ці міста були звільнені від податку та постачання війська та являлись центрами єпархії. Згодом вони почали користуватись самоуправством, в них вибирались бургомістри та члени міської ради, які вирішували місцеві питання, кримінальні та цивільні справи.
Імперські та вільні міста Німеччини нерідко об’єднувались в союзи, які проводили свою особисту політику.
В ХІV ст. окремі князівства – держави перетворюються в станово-представницькі монархії. В більшості держав сформувались три замкнуті кола – духовенства, рицарів, городян. Зібрання цих земських чинів всередині князівств називалось ландтагами. Ландтаги дещо обмежували владу князів всередині князівства і за структурою більше нагадували станово-представницькі установи Франції, а ніж рейхстаг. Однак, в більшості випадків ландтаги не користувались вирішальним голосом при обговоренні обласних та державних прав. Але їх згоди потрібно було при вирішенні фінансових справ. Але в цьому випадку князь завжди міг отримати потрібне рішення при допомозі двох станів, вільних від сплати податків – вищого духовенства та рицарства.