Основні етапи розвитку української державності
Першого нищівного удару по Запорізькій Січі завдав Пе¬тро І після того, як кошовий К. Гордієнко із своїми одно¬думцями перейшов на бік І. Мазепи. За це Січ було ліквідовано. 1734 р. цариця Анна на прохання гетьмана Д. Апостола дозво¬лила запорожцям, які уникли кари Петра І, повернутися в рід¬ний край і заснувати Нову Січ.
Але 1775 р. за наказом цариці Катерини II численна росій¬ська армія вдерлася на Запоріжжя і ліквідувала Січ, а її те¬риторія була приєднана до Новоросійської губернії. За мані¬фестом З серпня 1775 р. заборонялося навіть вживати назву «запорізький козак». Козаки могли поступати на службу в козацькі полки або переходити в селянство, а вся козаць¬ка старшина була відправлена у заслання. Так закінчився період Гетьманщини в Україні.
За поділами Польщі (1772, 1793, 1795) різко змінилося політичне становище українських земель.
За другим поділом 1793 р. до Росії відійшла Правобережна Україна. У складі Російської імперії перебувала до 1917 р.
За першим поділом Польщі 1772 р. до Австрії відійшла Галичина, а 1774 р. Північна Буковина, яка 1786 р. була вклю¬чена до складу Галичини як окрема адміністративна одини¬ця. Закарпатська Україна у складі України ще з XVI ст. була захоплена Австрією. Очолював край призначений імпе¬ратором губернатор. Територія ділилася на циркуля, які очолювали призначувані старости. Такий порядок зберігся до 1848 р.
В 1849 р. замість губернського правління в Австрії було за¬проваджено поділ на коронні краї, або намісництва, та кра¬йові управління. Буковина була виділена в окремий коронний край. На чолі Галичини стояв призначений імператором на¬місник, а Буковини — крайовий президент. Територія діли¬лася на повіти з повітовими старостами.
В 1861 р. австрійський імператор створив для коронних кра¬їв сейм. Такі сейми були створені для Галичини і Буко¬вини. Буковинський сейм складався з 31 депутата, а Га¬лицький — із 151. Виконавчим органом був крайовий ви¬діл на чолі з маршалом та віце-маршалом. Виборці ділилися за майновим цензой на чотири курії: великих землевласни¬ків, торгово-промислових палат, міську та сільську. Наприкінці XIX ст. була запроваджена загальна п'ята курія, а на початку XX ст. загальне виборче право.
У 1870 р. коронні міста (центри) отримали окре¬мі статути. Такі статути на самоврядування отримали Львів та Чернівці. Населення міста обирало міську раду із 100 де¬путатів на 6 років. Очолював раду президент міста, який був і керівником її виконавчого органу — магістрату. Такий поря¬док зберігся до розпаду Австро-Угорщини в 1918 р.
VI. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ 1917—1420 рр.
РАДЯНСЬКА УКРАЇНА
У лютому 1917 р. Російська імперія розпалася, 4 березня 1917 р. на Трудовому Конгресі у Києві була створена Центральна Рада — вищий орган влади Української держави, її главою став М. Грушевський. Виконавчим органом — уря¬дом спочатку була Мала Рада, а з червня 1917 р. Гене¬ральний Секретаріат.
Третім універсалом Центральної Ради 20 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіки (УНР), але, як і раніше, у федеративних зв'язках з Росією. І тільки четвертим універсалом 22 січня 1918р. Україна бу¬ла проголошена незалежною суверенною державою.
29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. Того ж дня німці за¬вершили окупацію України і розігнали Центральну Раду, на¬томість поставивши при владі генерала П. Скоропадського.
З відходом австро-угорських військ восени 1918 р. гетьман А. Скоропадський втратив свою опору. 13 листопада на таєм¬ному засіданні Українського Народного Союзу був утворений уряд Директорії на чолі з В. Винниченком. Пост головного отамана збройних сил УНР був наданий С. Петлюрі. Після за¬хоплення Києва військами Директорії П. Скоропадський зрік¬ся влади і виїхав до Німеччини.На Трудовому Конгресі наприкінці січня 1919 р. в Києві був затверджений акт з'єднання УНР і Західноукраїнської Народ¬ної Республіки (ЗУНР), який передав тимчасово законодав¬чу і виконавчу влади Директорії. Україна опинилася у над¬звичайно складній ситуації. Більшовицька Росія, війська Дені-кіна, Франції, Румунії фактично окупували Україну. С. Петлю¬ра із залишками своїх військ перейшов на територію Поль¬щі й, підписавши у квітні 1920 р. з Ю. Пілсудським Варшавсь¬кий договір, рушив з його армією у свій останній невда-лий похід на Україну. Але і білополяки, і війська Петлюри були розбиті більшовиками. Ще одна спроба створити неза¬лежну Українську державу закінчилась невдачею.