Основні етапи розвитку української державності
Укладена 1385 р. Кревська унія сприяла зближенню ве¬ликого Литовського князівства і Польщі, об'єднанню польсько-литовських сил у боротьбі проти агресії Тевтонського ордену. За Городельською унією 1413 р. на литовських феодалів-католиків були поширені права польських феодалів.
Суперечності між литовськими магнатами і шляхтою, не¬вдачі в Лівонській війні (1558 —1583) змусили панівні класи Литви укласти Люблінську унію 1569 р., за якою Польща і Лит¬ва об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту.
III. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЇ, ПОЛЬЩІ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ
З ухвалою Люблінської унії 1569 р. закінчується литовсько-руська доба в історії України. Це був перехідний період між княжою добою і добою козаччини. Устрій Литовської держачи нагадував устрій Київської Русі. Влада перебувала в руках великого князя з роду Гедимінів, який керував державою за допомогою центрального уряду. Місцеву крайову адміністра¬цію очолювали спочатку удільні князі, а з XV ст.— «дер¬жавні намісники», заступники великого князя. При великому князі діяла «пани-рада» (господарська рада), в яку входили удільні князі, намісники, вищі урядовці і католицькі єпископи. З XV ст. діяв сейм, в якому брала участь шляхта.
Після Люблінської унії 1569 р. українські землі в складі Польської корони мали такі адміністративні одиниці: воє¬водства Руське, Белзьке, Подільське, Волинське, Брацлавське, Київське, а з 30-х років XVII ст.— також Чернігівське. Воєводство очолював воєвода — адміністратор з необмеже¬ними правами.
Наступ польського уряду і польської шляхти на укра¬їнські землі з метою окатоличення і полонізації, з одного бо¬ку, та економічного визиску і соціального гноблення,— з друго¬го, викликав опір українського народу. Римська церква, а та¬кож польська королівська влада намагалися перетягнути православних у католицький табір. Крім релігійних мотивів йшлося про тісніте з'єднання України з Польщею та протидію впливам Московщини. Певна частина духовенства під прово¬дом єпископів Ігнатія Потія та Кирила Терлецького на Берес¬тейському соборі 1569 р. проголосили з'єднаним православної церкви з римською при збереженні своїх обрядових і кано¬нічних особливостей.
Однак унію не прийняла значна частина українського народу. Боротьбу проти неї очолив князь Острозький. Одно¬часно найбільшими оборонцями православ'я стали братства.
Галичина, як уже зазначалося, перебувала у складі Польщі. А 1359 р. частина Галичини, яка згодом отримала назву Бу¬ковина, відійшла до складу Молдавської держави. До середи¬ни XV ст. вона зберігала свою внутрішню будову, а в першій половині XVI ст. разом з Молдавією потрапила під владу султанської Туреччини. Закарпаття перебувало у складі Угор¬щини. Отже, переважна більшість українських земель до по¬чатку XVII ст. перебували у складі Речі Посполитої. Щодо населення України значно посилився соціальний і національ¬ний гніт.IV. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ. ГЕТЬМАНЩИНА
Посилення гніту призводило до того, що селяни тікали від панів і поселялися в Середньому Подніпров'ї. Втікачі називали себе козаками, а їхнім організаційним центром стала Запо¬різька Січ як військово-політичне утворення. Січ мала свій військовий і територіальний поділ. У військовому відношенні Січ та її військо поділялися на 38 куренів, а територіальне — на 5—8 паланок.
Найвищим органом влади, органом самоврядування в Запо¬різькій Січі була військова рада, яка розглядала найважливіші питання. Скликались ради у строго визначений час — 1 січня і 1 жовтня, але на вимогу війська могли скликатись і в інший час. Свої ради були також в куренях та паланках.
Очолював Січ кошовий отаман, який був наділений най¬вищою військовою, адміністративною, судовою і духовною владою. Йому допомагали військовий суддя, військовий писар., військовий осавул. Уся військова старшина обиралася військо¬вою радою на один рік 1 січня.
Курені очолювали курінні .отамани, і. ця посада теж була виборна. Курені були одночасно військовими одиницями, з яких і складалося запорізьке товариство.
Паланки очолювали полковники, їм допомагали осавул, писар, підосавул і підписарій. їх влада поширювалась на всю паланку, тобто на козаків, які проживали за межами Січі по слободах і зимівниках.