Декабристський рух України
Повстання декабристів відбувались не тільки у Росії, через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площі вибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південним товариством. Це було повстання Чернігівського піхотного полку.
На Україну 13 грудня поїхав з цим листом прапор¬щик І. І. Муравйов-Апостол, призначений на службу в 2-у армію. С. П. Трубецькой доручив йому заїхати в Москву і передати другого листа генерал-майору М. Ф. Орлову з запрошенням прибути в Петербург. І. І. Муравйов-Апостол повинен був також повідомити Південне товариство про плани Північного товариства. По дорозі до Москви він дізнався про події 14 грудня в Петербурзі, спалив листа до Орлова і негайно помчав до своїх братів Матвія і Сергія у Васильків .
Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столиці надто пізно і виконати завдання не змогли.
На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромити Тульчинську управу і значно осла¬бити Директорію Південного товариства. До Тульчина був командирований генерал-ад'ютант О. І. Чернишов для арешту П. І. Пестеля, а також вилучення «Руської Правди» . Напередодні С. І. Муравйов-Апостол наді¬слав Пестелю записку: «Товариство викрите. Якщо хоч один член буде взятий, я починаю справу» . А 13 грудня 1825 р. П. I. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Але «Руська Правда», надійно схована членами това¬риства, в руки царського уряду потрапила пізніше. Слідом за керівником Південного товариства арештовано О. П. Юшневського, О. П. Барятинського, братів Крю¬кових, М. І. Лорера та ін. На волі залишався член Директорії С. І. Муравйов-Апостол, якого П. І. Пестель призначив начальником над військами, які передбача¬лось підняти на повстання, а М. П. Бестужева-Рюміна його помічником . Васильківська управа ще не зазнала втрат. Тульчинська фактично вже не існувала. Кам'янська не мала сил для виступу. С. Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотної дивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера — члена товариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади до повстання не були підго¬товлені.
Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковник С. І. Муравйов-Апостол, який коман¬дував батальйоном в Чернігівському піхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів та авторитетом серед офіцерів.До району діяльності Васильківської та Слов'янської управ Південного товариства входили війська 3-го піхот¬ного корпусу, розквартировані у Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Охтирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський, Низов-ський, Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 арти¬лерійська бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пен¬зенський, Тамбовський, Саратовський, 15-й і 16-й Єгер¬ські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський, Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). З них лише 7-а піхотна дивізія знахо¬дилась на Лівобережжі .
Щоб виклопотати М. П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю, С. І. Муравйов-Апостол (з бра¬том М. І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825 р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу (генерала Л. О. Рота) і звідти мав намір відвідати пол-ки, де служили члени товариства і готувалися до пов¬стання. 25 грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це не похитнуло рішення про виступ на півдні. С. І. та М. І. Муравйови-Апостоли, повертаю¬чись з Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командира Александрійського гусарського полку О. 3. Муравйова, а потім в м. Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням члена това¬риства А. 3. Муравйова. Однак А. 3. Муравйов не нава¬жувався негайно розпочати повстання .
В цей час до м. Любара приїхав М. П. Бестужев-Рюмін з повідомленням про те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказом військового мініст¬ра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйових-Апостолів. С. І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, то живого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів на повстання не¬гайно. Тоді М. П. Бестужев-Рюмін звернувся до А. 3. Муравйова: «Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йому доручалось також пере¬дати записку М. П. Бестужева-Рюміна членам Слов'ян¬ської управи про початок повстання. Однак А. 3. Мурав¬йов не виправдав сподівань: полк на повстання не підняв і записку знищив . В умовах поразки виступу в Петер¬бурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання на півдні.
Брати Муравйови-Апостоли і М. П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатися до Василькова і 28 грудня при¬були до с. Триліс, де квартирувала одна з мушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. Офіцери зупинилися у квартирі командира роти А. Д. Кузьміна, який саме тоді перебував у Василькові. С. І. Муравйов-Апостол викликав на нараду до Триліс офіцерів А. Д. Кузьміна. І. І. Сухінова, В. М. Соловйова, М. О. Щепилла. А М. П. Бестужев-Рюмін негайно виїхав до інших се лиш, де квартирували військові частини, очолювані членами товариства . В цей час командир Чернігівсько¬го піхотного полку підполковник Г. І. Гебель, який мав наказ заарештувати С. І. та М. І. Муравйових-Апостолів, а також М. П. Бестужева-Рюміна, разом з жандарм¬ським офіцером прибув до Триліс і заарештував братів Муравйових-Апостолів.