Декабристський рух України
Капіталістичний спосіб виробництва і буржуазні ви¬робничі відносини прокладали собі шлях в економіці царської Росії, розвивалися й міцніли, тіснили відсталу панщинну систему в сільському господарстві; поряд з кріпосною мануфактурою в промисловості виникала й успішно конкурувала капіталістична фабрика, устатко¬вана машинами; на зміну кріпакові упевнено йшов най¬маний робітник.
В промисловості Росії дрібне товарне виробництво поступово еволюціонувало по капіталістичному шляху розвитку.
В першій чверті ХІХ ст. прискорювався розвиток про¬мисловості. Якщо у 1804 р. в кріпосній Росії діяло 2423 промислових підприємства, то в 1825 р. чисельність їх досягла 5261 . Машинобудівний завод в Петербурзі протягом 1815—1825 рр. випустив 11 парових машин для пароплавів вітчизняного виробництва . Кількість підприємств на Україні зросла з 355 (1813 р.) до 649 (1825 р.) .
Розвиток промисловості обумовив і зростання чисель¬ності робітників у Росії — з 95202 (1804 р.) до 210568 (1825 р.). Серед робітників поступово збільшувалась кількість вільнонайманих: якщо у 1804 р. їх було 48% від загальної кількості, то в 1825 р. — 54%. Кріпосні й вільнонаймані робітники жили в злиднях, нестерпних житлових умовах, піддавалися жорстокій експлуатації з боку підприємців та адміністрації фабрик і заводів. Вони були частиною пригнобленого класу і мало чим відрізнялися від селян-кріпаків.
Поряд з промисловістю розвивалася торгівля. Яр¬марки, базари, постійна торгівля в містах сприяли кон¬солідації всеросійського ринку. Кількісно і якісно збіль¬шувався загальний обіг товарів у внутрішній торгівлі. Експорт товарів за кордон та імпорт протягом 1800— 1825 рр. зросли майже в 4 рази . Одночасно в Росії на¬роджувався й міцнів клас промислової і торговельної буржуазії.Товарно-грошові відносини проникали в панщинне сільське господарство й спричинялися до його розкладу та кризи. Провісником розпаду старого режиму стало зростання виробництва поміщицькими маєтками хліба на продаж. Щоб збільшити прибутки, поміщики для своїх селян-кріпаків запроваджували щоденну панщину, тяжку урочну систему, переводили їх на місячину, відрізали в них родючіші землі. Безправних селян-кріпаків помі¬щики продавали, міняли як речі або худобу, знущалися над їх людською гідністю, карали, засилали в Сибір.
Під час Вітчизняної війни 1812 р. народ Росії від¬стояв незалежність батьківщини і розгромив нашестя французьких військ Наполеона Бонапарта.
Селяни-кріпаки вважали себе справжніми рятівника¬ми Росії, визволителями рідної землі від загарбників. Вони були переконані, що ця героїчна боротьба принесе їм полегшення, звільнення від кріпосного рабства.
Війна 1812 року загострила суперечності в суспільстві Росії, в першу чергу між селянами й поміщиками, класом пригноблених і гнобителів. Самодержавство й кріпосни¬цтво зазнавали осуду не лише селянства, а й передових людей з дворян.
Однак царський уряд відстоював права і привілеї по¬міщиків, що залишалися вірною опорою самодержав¬ства. Після Вітчизняної війни 1812 р. кріпосницький гніт в Росії посилився: збільшувалася норма панщини й чис¬ленних повинностей, зберігалася жорстока поміщицька сваволя, темнота і політична безправність селян, запро¬ваджувалися військові поселення з їх каторжним режи¬мом і нечуваним визиском, ще важчою стала військова служба для солдатів.
Політика царизму спрямовувалась на те, щоб три¬мати трудящих у темряві неписьменності й покорі, про¬повідуваній церквою. Царським мані-фестом від 24 жовтня 1807 р. міністерство народної освіти перетворювалось у міністерство духовних справ і народної освіти. Система освіти будувалась в інтересах дво¬рянства, для якого засновувались університети, ліцеї, гімназії, повітові училища. Лише заможна частина селян і міщан мала змогу віддавати своїх дітей у початкові (парафіяльні) школи, мережа яких була надзвичайно обмежена.
Щоб не допустити в учбових закладах поширення революційних ідей, царський уряд заохочував викла¬дання наук в дусі релігії, пропагував містицизм, пере¬слідував прогресивних професорів, забороняв викладан¬ня природного права, філософії та інших наук, запро¬ваджував поліцейський нагляд за студентами й учнями гімназій, вимагав від них регулярного відвідування церкви і т. п.
Передова суспільна думка зазнавала переслідування царського уряду. За вільнодумні вірші поетів О. С. Пуш¬кіна і А. Міцкевича було відправлено на заслання. Заборонялись навіть помірковані масонські ложі. Від чиновників підпискою вимагали не брати участі в таємних товариствах. В Петербурзі, Москві, Харкові та інших містах створювались так звані біблейські товариства на чолі з відвертими реакціонерами, які проповідували ідеалізм, релігію, містику, насаджували офіційну ідео¬логію самодержавства.