Декабристський рух України
Дворянські революціонери, керуючи політичним ру¬хом, не змогли подолати пасивності солдатських мас, придавлених муштрою, темрявою неписьменності, ца¬ристськими ілюзіями, не зуміли переконати колишніх кріпаків у кончій необхідності соціальної революції, під¬готувати з них свідомих борців й повести за собою на штурм старого ладу.
Орієнтація декабристів лише на військове повстан¬ня — хибна тактика, що не могла привести до повної і остаточної перемоги революції. Однак ця тактика існу¬вала й відповідала умовам того часу .
Декабристи розпочали повстання без врахування того факту, що в Росії ще не визріла революційна ситуація. Вони обрали моментом для виступу династичну кризу — тимчасове й незначне явище, що не являло собою кризу «верхів», а лише вносило деяку дезорганізованість в се¬редовище панівного класу — поміщиків і царизму.
Наявність в ідеології й тактиці дворянських револю¬ціонерів істотної долі консервативних традицій, що віками складалися в середовищі дворянства як привілейова¬ної касти, спричинилася до нерішучості, схильності до компромісів, пасивності перших борців за свободу.
Безперечною заслугою дворянських революціонерів було те, що вони заради інтересів народу, зокрема се¬лянства, знехтували власними привілеями й виступили проти свого класу. Але ті ж декабристи, дбаючи про поліпшення долі народу, водночас боялися залучати його до боротьби. Це був парадокс, породжений умова¬ми кріпосної епохи.
Декабристи очолили кілька тисяч солдатів і вступили в боротьбу, майже напевне знаючи наперед чи відчуваю¬чи приреченість своєї благородної справи на невдачу, І все ж нерівний поєдинок їх із самодержавством від¬бувся й означав початок фатального кінця старого ладу. З іскри, викресаної цією героїчною сутичкою револю¬ціонерів з царизмом, з часом розгорілось велике полум'я російської революції.
Головну слабкість повстання декабристів О. І. Герцен справедливо вбачав у тому, що «народ залишився байдужим глядачем 14 грудня . Щодо цього не могло бути якихось ілюзій: декабристи не готували народ до революції, а лише військовими силами здійснити її не змогли. У відриві від сил народу полягала трагедія дво¬рянських революціонерів. Але невелика частина народу Росії — кілька тисяч солдатів — все ж підтримала де¬кабристів збройною рукою.
Важко переоцінити значення десятирічної діяльності ,гємних товариств дворянських революціонерів та їх збройного повстання проти самодержавства. Грім гармат на ІІетровській площі в Петербурзі та на засніжених полях України провістив початок визвольного руху, в якому декабристи стали піонерами.
Десятиріччями лютувала царська реакція, придушую¬чи будь-які прояви опозиції та протесту в суспільстві. Але революційні ідеї, посіяні декабристами, не загину¬ли. Вони знайшли собі шлях до умів і сердець нового покоління борців за свободу. І серед цих борців пер¬шим став О. І. Герцен, на долю якого випало здійснення зв'язку двох поколінь — дворянських революціонерів і революційних демократів.
Ще юнаками О. І. Герцен і М. П. Огарьов на Воробйових горах в Москві заприсяглися продовжувати поча¬ту декабристами боротьбу, пожертвувати життям задля великої справи визволення Росії.
Подвиг декабристів укарбувався у вічність. Дворян¬ські революціонери зайняли належне місце у визволь¬ному русі Росії як його фундатори і перші самовіддані борці.
Збройні повстання декабристів у Петербурзі і на Україні — найяскравіша сторінка історії дворянського періоду визвольного руху в Росії. Революціонери, підго¬тувавши план військового перевороту й програму корін¬них соціально-економічних та політичних перетворень в суспільстві, зробили спробу практично здійснити свої наміри.
Трагічним був фінал десятирічної напруженої діяль¬ності декабристських організацій в Росії. Але справа декабристів не загинула. Вони збудили до активної бо¬ротьби нові покоління революціонерів.
ВИСНОВКИ.