Декабристський рух України
З кожним роком кріпосне рабство в Росії та Україні набирало все потворніших і жорстокіших форм.
Щоб скоротити витрати на утримання великої армії, царський уряд з 1816 р. шляхом жорстокого примусу і насильства запроваджував військові поселення, куди пе¬реведено понад півмільйона державних селян (375 тис. дворів).
Військові поселення насаджувалися по країні, охо¬пивши Могильовську, Новгородську, Харківську, Катери¬нославську, Херсонську, Київську, Подільську губернії. В самодержавно-кріпосницькій Росії вони стали особливою формою військової організації, коли селяни-чоловіки і їх діти-хлопчики перетворювалися в спадкових солдатів, а військова муштра в них поєднувалася з за¬няттям сільським господарством і промислами. Суворій регламентації піддавалось все життя родин військових поселенців. Це був чи не найтяжчий вид кріпосної екс¬плуатації селян в Росії за всю її історію. Режим вій¬ськових поселень витав жахливим привидом над усім селянством, загострював класові суперечності та викли¬кав загальне невдоволення в країні .
Особливо жорстоко й запопадливо запроваджував військові поселення царський міністр О. А. Аракчеев, якого ненавидів увесь народ Росії.
Головною причиною, що спонукала дворянських революціонерів до активної боротьби, було складне і напружене внутрішнє становище в Росії.
Передові люди Росії не мирилися з нестерпним ста¬новищем. Гостра критика кріпосництва й деспотизму самодержавства містилася в прокламації «До преобра-жениів» (1820 р.). Царя в ній названо «розбійником». Але особливо гостро піддано осудові гноблення селян поміщиками.
Передові люди Росії шукали шляхів для корінного перетворення суспільства і насамперед — знищення ненависного кріпосництва й самодержавного деспотизму. І на цьому сходилися люди радикальних і поміркованих поглядів.
Нестерпні умови життя і безправність спричинилися до посилення селянського антифеодального руху в Росії.В 1801 —1825 рр. в Росії відбувся 651 активний ви¬ступ селян-кріпаків проти поміщиків. Особливо тривалі й вперті були хвилювання селян за останнє десятиріччя (1816—1825 рр.), які охопили 42 губернії . Вони створювали певні елементи революційної ситуації в країні, сприятливі умови для виникнення й діяльності таємних товариств дворянських революціонерів.
Виступи селян проти своїх гнобителів — поміщиків були стихійними й локальними, але вони наростали, створювали реальну загрозу панівному класові.
Антифеодальний рух на Дону (Катеринославська гу¬бернія і війська Донського земля) в 1818—1820 рр. охопив 256 сіл і 45 тис. селян, які прагнули будь-що здобути собі волю. В с. Мартинівці, де зібралось близько 20 тис. повстанців з 60 сіл, вони утворили своє управління — «Громадську канцелярію». Повстанці обрали собі керівників і вирішили «уперто стояти, щоб бути пов¬ністю вільними» .
На Правобережній Україні в 1813—1835 рр. відбу¬вався селянський рух під проводом Устима Кармалюка. В ньому брали участь 20 тис. селян, які вчинили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки, а також на двори купців, лихварів, царських урядовців, сільських глитаїв. Після придушєгіня цього руху 138 селян було віддано до суду й покарано .
Державні селяни (серед них колишні козаки) від¬мовлялися ставати військовими поселенцями. У 1817 р. проти переведення у військові поселенці повстали бузькі козаки в Херсонській губернії. Повстання очолював учас¬ник Вітчизняної війни 1812 р., відставний капітан Барвінський. Три полки царських військ, озброєних артиле¬рією, придушували це повстання. Повстанням було охоплене і Новгородське військове поселення.
Значного розмаху набуло повстання військових посе¬ленців на Україні в Чугуївському і Таганрозькому улан¬ських полкух (1819 р.). На його придушення царський уряд послав значне військо. Було арештовано понад 2000 повстанців, з яких віддано до суду 350 чоловік. За¬суджено до смертної кари, заміненої побиттям шпіцру¬тенами, 275 повстанців . Нелюдську жорстокість проя¬вив сатрап О. А. Аракчеев, який особисто керував розправою над повстанцями.
В першій чверті XIX ст. помітного розмаху набуває рух робітників і селян, приписаних до заводів і фабрик. Протягом 1800—1825 рр. відбулося близько 70 заво¬рушень. Серед гірничо-заводських робітників Уралу протягом 1820—1825 рр. мало місце 10 великих виступів проти утисків адміністрації, які охопили 14 заводів. Іноді в таких виступах брало участь по кілька тисяч робітників одночасно. На Україні у 1809—1822 рр. робітники Луганського ливарного заводу вели боротьбу проти тяжкої експлуатації та утисків. За поліпшення умов життя боролися робітники фабрик і заводів Петербурзь¬кого, Московського та інших промислових районів Росії.