Соціалістична держава (економічна основа, сутність, механізм, функції і форми)

Отже, виникнення держави завжди пов'язане із зміною характеру публічної влади, з перетворенням її в політичну владу, здійснювану, на відміну від влади первісного суспільства, в інтересах головним чином привілейованої частини суспільства. Тому класовий підхід дає багаті можливості для аналізу характеру такої влади, для визначення суті держави.

2.2. Характер державної влади.Проте характер державної влади не завжди однаковий. Так, в стародавніх Афінах або Римі її класова приналежність сумнівів не викликає. Влада однозначно належить класу рабовласників, які є власниками і основних засобів виробництва (землі), і самих виробників — рабів. Останні не тільки не беруть участь в здійсненні державної влади, але і взагалі позбавлені яких би те не було прав, є «говорячими знаряддями». Аналогічно положення влади і у феодальному суспільстві. Вона знаходиться в руках класу феодалів — землевласників. Селяни не мають доступу до влади, значною мірою також позбавлені юридичних прав і нерідко знаходяться у власності (повній або частковій) феодалів. І в рабовласницькому, і у феодальному суспільстві в наявності явна соціальна нерівність і класова (станова) приналежність державної влади [24, 404].

Складніша оцінка, характеру влади в буржуазній державі. Формально всі люди рівні перед законом, володіють рівними правами, що закріплюється юридично в деклараціях і конституціях [4, 75]. Фактично ж в ранньобуржуазному суспільстві закони всупереч деклараціям встановлюють майновий, освітній і інші цензи, обмежуючі виборчі права молоімущих верств населення. Тим самим забезпечується реальна приналежність влади економічно пануючому класу — буржуазії.

В східних державах влада знаходилася в руках бюрократичного чиновницького апарату (точніше, його верхівки). При цьому вона також в значній мірі виражала інтереси не всього суспільства, а відповідних соціальних груп, що стоять при владі. У багатьох випадках ці соціальні групи фактично стають класами, відрізняються від інших шарів суспільства і особливим місцем в системі розподілу суспільного продукту, привласнюючи значну його частину, і особливим відношенням до засобів виробництва, стаючи фактично їхніми реальними власниками, закабаляючи і самих виробників, які потрапляють в положення «колективного рабства», хоча формально вони вільні і є власниками землі.

Подібне всевладдя державного (а іноді і партійно-державного) апарату може мати місце і в суспільстві з пануючою приватною власністю на основні засоби виробництва. Державний апарат придбаває «надзвичайну відносну самостійність», стає у багатьох випадках практично від суспільства незалежним. Це може досягатися, зокрема, за рахунок балансування між класами антагоністів, нацьковування їх один на одного, як це мало місце у Франції при бонапартистському режимі в 50—60-х рр. XIX в. Але той же результат нерідко виходить за допомогою здійснення жорстких заходів придушення будь-якого інакомислення, будь-якої протидії правлячої верхівки. Таке положення було, наприклад, в умовах фашистських режимів Німеччини і Італії, тоталітарних або авторитарних режимів країн Латинської Америки.

Отже, класовий підхід дає можливість виявити істотні риси держави, знайти наявні в ньому соціальні суперечності. Адже у всі історичні періоди мали місце виступи експлуатованих класів і шарів суспільства проти пригноблень, в руках яких знаходилася державна влада: повстання рабів в Римі, селянські повстання і війни в Англії, Франції, Німеччини, Китаї, страйковий і революційний рух робочих і ін.

Проте встановлення класового (станового) характеру державної влади не вичерпує проблеми суті держави, і використання тільки класового підходу істотно обмежує можливості наукового пізнання держави і політичної влади.

По-перше, влада в державі може знаходитися в руках порівняно невеликої соціальної групи, яка не відображає повною мірою інтереси того або іншого класу, а діє перш за все в своїх власних вузькогрупових інтересах (бонапартизм, тоталітарні бюрократичні режими).

По-друге, в багатьох країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, нерідко складається така обстановка, при якій жоден з соціальних класів не володіє достатньою силою і організованістю, щоб взяти владу. Тому при наявності там загальнонаціональних інтересів (отримання незалежності, розвиток національної економіки і культури) виникає влада блоку різних класів і некласових соціальних груп, що включає національну буржуазію, робочий клас, селянство, інтелігенцію, ремісників, дрібних торговців і ін.

По-третє, при певних умовах може виникнути держава, в якій влада не на словах, а на ділі буде належати всьому народу, оскільки загальнонародні інтереси стануть переважати над більш вузькими класовими або груповими [2, 392].

І нарешті, найважливіше. Суспільство завжди єдине, незважаючи на соціальні суперечності. Адже без рабів не може бути рабовласників, без селян — феодалів, без робочих — капіталістів. Умовою існування чиновницького апарату в «східній» державі є праця общинників і ін. Тому клас (або соціальна група), що стоїть при владі, завжди вимушений піклуватися в якійсь мірі про пригноблювані класи, про експлуатовані верстви населення.Отже, будь-яка держава повинна здійснювати (і завжди здійснює) загальносоціальні функції, діяти в інтересах всього суспільства. І будь-яка держава не тільки є знаряддям придушення, машиною панування якогось класу або соціальної групи, але і представляє все суспільство, є засобом його об'єднання, способом його інтеграції.