Управління агрострахуванням
3.2. Необхідність компенсації страхових виплат з боку держави
Ризики не залежать від людського бажання, професiоналiзму та свiдомостi. Сільськогосподарське виробництво, яке можна порiвняти iз цехом пiд вiдкритим небом, найбiльш пiддається ризику iз всiх iснуючих. Врожай можна втратити через посуху, тривалi зливи, буревiї, сильнi морози, нашестя шкiдникiв, i т д. i т. п. Через складні погодні умови взимку та навесні цього 2004 року озимі культури на великих площах загинули. Але дуже мало з них були застраховані, тож страхового відшкодування господарства не отримали. В Україні рiвень культури страхування поки що дуже низький. Добровільними видами страхування сьогодні охоплено менше 10 вiдсоткiв сiльгоспризикiв, а обов'язковими - менше 1 відсотка. Хоча тим господарствам, якi заздалегiдь подбали про свої інтереси, страхові компанії компенсують їхнi збитки, пов'язанi iз втратою врожаю. Мiж тим, страхування - це складний iнструмент, користуватися яким слiд умiло. Найтиповiшою помилкою страхувальникiв є звуження перелiку ризикiв. Оскiльки для товаровиробника головне - отримати кредит, тому, аби зменшити затрати на страхування застави, вони обмежуються кількома страховими випадками. Власне, господарства намагаються зекономити кошти за рахунок зменшення обумовлених у договорі переліку ризикiв. Тому, якщо посiви озимих загинули "вiд льодяної кiрки", як це сталося в багатьох господарствах 2004 року, то немає пiдстав розраховувати на страховку "вiд вимерзання". На практицi ж такi деталi та довiльне їх тлумачення переростають у серйознi судовi конфлiкти мiж страховими компанiями та їх клiєнтами. Щоб подiбнi ситуацiї не виникали, пiдхiд до укладання страхових угод має бути ґрунтовним, а кожен її пункт сформульований чiтко i недвозначно.Через низький рівень платоспроможності для переважної бiльшостi сільських товаровиробників реальні страхові витрати є обтяжливими. Це одна з основних причин того, що сфера послуг страхування сільськогосподарських ризиків розвивається надто повільно i не набула належного поширення. Що стосується розмiрiв страхових тарифів, то вони базуються на розрахунках, якi здійснюються за спеціальними методиками. Хтось може їх вважати зависокими, але ми не можемо відхилятися вiд них, оскiльки вони формуються за результатами аналiзу статистичних рядiв страхових випадкiв, зафiксованих у тiй чи iншiй галузi, у вiдповiдному сегментi ринку впродовж певного перiоду часу.
Від ризиків страхового тарифу та страхової суми вартостi майна залежить розмiр страхової премiї. Чим дорожче людина оцiнює свiй об'єкт страхування, то бiльше їй доведеться платити за страховий захист. Так само, як i в разi бажання застрахуватися вiд бiльшої кiлькостi ризикiв.
Мiжнародний досвiд переконує, що в жоднiй країнi свiту страховi вiдшкодування агроризикiв не покриваються одними лише надходженнями вiд страхових тарифiв, тому що цi вiдшкодування надто великi. Певну частину цих видаткiв компенсує держава. Для заохочення аграрного виробництва в нашiй країнi за умов пiдвищених сiльськогосподарських ризикiв має бути вирiшене питання його фiнансового стимулювання, в тому числi й через систему страхування. До речi, це передбачено i в Законi України "Про страхування", прийнятому Верховною Радою у березнi 1996 року. На жаль, кошти на пiдтримку страхування на селi з державного бюджету не видiлялися.
В 2004 році держава продекларувала обов'язкове страхування врожаю, але підставляти плече своє у цій справі не поспішає. Наприклад, на Волині з огляду на культуру та регіон вартість страхування коливається в межах від 6,5 відсотка до 9,5 відсотка вартості майбутнього врожаю.[30] Не кожен сільгоспвиробник може заплатити таку високу ціну за цю послугу.
Майже у всіх країнах держава дотує сільське господарство, і страхування дотується теж. У нас поки що на державному рівні не вирішили, яким чином це буде відбуватися. Можливо, держава частково відшкодовуватиме сільгоспвиробникам затрати на страхування, як при пільговому кредитуванні.
Без підтримки держави виконати постанову Кабінету Міністрів, яка передбачає обов'язкове державне страхування, сільгоспвиробникам дуже важко виконувати. Сьогодні серйозних договорів на страхування врожаю жодна компанія не уклала. Окремі сільгосппідприємства мають кошти і хотіли б застрахуватись, але в районі ніхто з більше сільгоспвиробників не виявив бажання скористатися послугами у страхуванні сільськогосподарських культур. А брати на страхування одне господарство — ризик для страхової компанії. Тому всі поглядають у бік влади: як буде організовано цей процес, чи будуть виділятися кошти, щоб запустити механізм страхування?
Оцінку збитків внаслідок стихії проводить страхова компанія. А чи є якісь "арбітри" на випадок спорів? Мали б бути незалежні експерти, які б давали реальну оцінку втраченого врожаю. Але на ділі сільгоспвиробники не мають захисту в цьому. І самотужки захистити свої інтереси вони не можуть. Сільські господарі не мають належної освітньої підготовки, щоб розібратися в законодавчій базі. А оплатити юридичні послуги не мають змоги. Тому селяни знають, що у випадку спорів перевага буде на боці страхових компаній, і не хочуть страхуватися. Я не згідна, що тільки нестача коштів гальмує цей процес. Селяни не впевнені, що страхові компанії їх не зрадять, не підведуть.