Мазепа Іван Степанович

серед народних мас та настроєних проти

старшини запорожців. Потенційно вибухо-

ва ситуація виникла у 1692 р., коли Іваненко

Петро, військовий канцелярист, втік на Січ

і став там піднімати заколот проти геть-

мана. Оголосивши, що настав час повстати

проти старшини, яка „ смокче народну кров”

і „визволити нашу Батьківщину Україну з-під влади Москви”, Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабува-

ти населення, популярність Петрика серед народу похитнулася і повстання згасло.

Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже

вкотре застосовував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну

допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобу-

ття (1696) р. Азова – ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий

гетьман також постійно давав молодому монархові у польських справах: згодом

між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зау-

важували, що „ цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі”, а російські урядни-

ки заявляли, що „ ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя,

як Іван Степанович Мазепа”. Від Петра І Мазепа отримав чимало нагород, серед

іншого, став другим кавалером (орден Святого Андрія Первозданного), за клопо-

тання Петра, отримав титул князя Священної Римської Імперії. Завдяки близьким стосункам із Петром І

Мазепа зміг скористатися великим козацьким

Повстанням, що вибухнуло на підлеглому по-

лякам Правобережжю у (1702) р Після того,

як цей район знову було заселено, польська

шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Пра-