Мазепа Іван Степанович

мат уже вручив новому гетьманові Правобережної України – Тетері. Якраз тоді

польський король чимдуж готувався до походу проти Лівобережної України. До-

помога Тетері набувала для нього великої ваги. Отже, Мазепа знову негайно виру-

шає туди для залучення гетьмана до королівського походу, щоправда, не як голо- ва місії, а як асистент призначеного Яном Казимиром польського сановника. По-

дальший перебіг подій не зовсім ясний. Та хоч, як це було, а Мазепа постав перед

Тетерею без польського сановника. Внаслідок самостійних дій молодого диплома-

та місія закінчилася невдало.

Невдача пригадала Мазепі рідний край . Він зро- зумів тоді, що Україна – це досить широке поле для його діяльності, для його могутнього темпераменту, і для

його мрій – спрагнених влади та володіння. Невдячність чужинця розбудила в його враженій душі патріотичні почування, досі невиразні. У 1663 р. Мазепа входить у

політичне життя України.

Коли Ян-Казимир перейшов Дніпро і йшов вій-

ною на Україну, Мазепа належав до його дружини. Але

коли двір польського короля зупинився в Білій Церкві. Мазепа покинув його і поїхав на хутір свого батька до

Мазепинців.

Саме тоді на Україну споглядали заздрим оком три держави: Варшава, Моск-

ва й Константинополь. Кожна з цих держав мала там свою партію і свого гетьма-

на. Найславніший був Петро Дорошенко, що мріяв з’єднати Україну, що була під

Польщею, в одну державу під номінальною опікою султана.

Саме тоді 1669 р. до нього прийшов Мазепа. Ведений певним інстинктом і

маючи вже деякий досвід, придбаний на польськім дворі, пильний, зручний, еле-

гантний та освічений, він зробив негайно кар’єру: спершу призначили його коме-

ндантом гетьманської гвардії, а хутко потім дійшов він до почести генеральногописаря , себто провідника всієї дипломатії у козацькій державі.

Новий генеральний писар Дорошенка ввійшов до доброї школи, де міг пре-