Коліївщина
Коліївщина
«ЗА СВЯТУЮ ПРАВДУ-ВОЛЮ РОЗБОЙНИК НЕ СТАНЕ»
235 років тому польська шляхта за сприяння російських царських військ потопила в крові селянське повстання на Правобережній Україні, яке увійшло
в історію під назвою Коліївнища
Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали
У ЛЮТОМУ 1769 року у містечку Кодня на Житомирщині розпочав свою чорну справу спеціально ство¬рений для розправ над полоненими гайдамаками трибунал. Судовище проходило під «патронатом» тодіш¬нього регіментаря Української диві¬зії Ю. Стемпковського. Розіслані цим людожером каральні загони ви¬ловлювали по селах учасників по¬встання і запідозрених у симпатіях до них. Бранців постачали також російські військові команди. Селян доставляли на екзекуцію й управи¬телі маєтків, посесори. Одне лишень необережне слово, почуте шляхти¬чем, підслухане євреєм-орендарем у корчмі, уже торувало шлях до коднянської катівні, гірку пам'ять про яку закарбовано у народному прислів'ї-прокльоні «Бодай тебе Кодня не минула!». Слідчі трибуналу пра¬цювали, немов на кривавому конве¬єрі. Після нещадних тортур повстан¬ців четвертували, колесували, віша¬ли, рубали їм голови. У Кодні гину¬ли не лише безпосередньо причетні до заворушень, а й батько за сина, брат за брата, дядько за небожа. Карали на смерть бандуристів, що співали повстанцям або про по¬встанців.
ІСТОРІЯ зберегла документальні підтвердження тих знущань над українським народом, які склали сумновідому «Коденську книгу». Але то швидше шокуючий мартиролог жертв репресій, бо в книзі, примі¬ром, за 1769 рік, коли страчувалось особливо багато людей, немає жод¬ного протоколу допиту. Важко в ній знайти бодай один документ, що йо¬го можна було б назвати вироком, підготовленим на основі якогось за¬конодавчого акта. Книгу складають переважно реєстри утримуваних у ямах в'язнів з коротеньким викладом звинувачень, а то й без них. І... резо¬люція: як треба скарати.
Перший за хронологією документ «Коденської книги» датовано 24 лютого 1769 року за старим стилем, а останній - 28 вересня 1773 року.
Майже п'ять (!) років тривала крива¬ва розправа шляхти над «бидлом», що «насмілилося бунтувати». В істо¬ричній літературі йдеться про більше ніж три тисячі замордованих у «од¬ні селян. Однак багато науковців цю цифру вважають заниженою у де¬кілька разів. І не тільки через підо¬зри, що чимало кривавих сторінок «Коденської книги» втрачено або ж свідомо вирвано. Наприклад, М. Максимович у паперах коднянського костьолу знайшов свідчення: за кіль¬ка днів наприкінці серпня 1769 року у цьому містечку було обезголовле¬но 114 та повішено більше 200 чоло-• вік. А крім Кодні, ще ж були Серби, Могилів-Подільський, Вінниця, Жи¬томир... Полонених гайдамаків роз¬возили по містах і селах Волині, Га¬личини. Для остраху іншим садовили їх на палі, частини четвертованих тіл розвішували на міських брамах, у людних місцях... Йдеться про масо¬ве винищення українського народу. Інакше як трактувати, приміром, ка¬ральний похід Стемпковського з півтисячною командою на Лисянку, де він без суду і слідства повісив, за одними даними, 60, а за іншими - кілька сотень селян? Довго потому лисянські дівчата на згадку про звірячу розправу вплітали у коси разом з різнокольоровими й жалобну чор¬ну стрічку...
Звідки така нелюдська жорсто¬кість? Помста за спалені маєтки, убитих поміщиків, ксьондзів-уніатів, євреїв-орендарів? Кров - за кров, і тільки?..
Все йде, все минає - і краю немає, куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
ОФІЦІЙНА історична наука почат¬ком Коліївщини вважає 26 травня 1768 року. Того дня близько 70 за¬порожців і майже 300 польських під-даних-селян вирушили Зі свого табо¬ру-у Холодному Яру до Мотронинського монастиря, аби відслужити молебень за успіх задуманого. До речі, відомий дослідник повстання 1768-69 років уманський краєзна¬вець Григорій Храбан вважав вигад¬кою польсько-шляхетської історіо¬графії факт освячення гайдамаками ножів. При цьому посилався на кон¬кретні свідчення учасників тих подій. За його версією, вперше шляхта пустила поголос, нібито цариця Ка¬терина II надіслала українцям ножі під час селянських заворушень 1789 року. Говорили, що їх на двох тися¬чах возів розвозили російські старо¬обрядці. Згодом цю вигадку прито¬рочили до Коліївщини, а загального поширення вона набула завдяки по¬емі «Канівський замок» С. Гощин-ського та роману «Вернигора» М. Чайковського. У Чайковського міг запозичити цей сюжет і Т. Шевченко для своїх «Гайдамаків». Це, зокре¬ма, засвідчує і відомий біограф Коб¬заря Олександр Кониський.Історія, на жаль, зберегла про це повстання більше вигадок, ніж прав¬ди. А деякі обставини і досі не до¬сліджено. Так, не маємо чітких відо¬мостей про багатьох його організа¬торів, не всі деталі підготовки до нього знаємо. Мабуть, тому, що три¬валий час історію нашого народу пи¬сали чужинці, ті, кому вигідно було представити визвольні змагання українців як стихійний «хлопський бунт». Але це далеко не так. Ще восени 1767 року у православних мо¬настирях Придніпров'я під виглядом послушників оселилась невелика група запорізьких козаків, які поста¬вили перед собою завдання визво¬лити українські землі з-під польсько¬го гніту. Вважали себе продовжува¬чами справи Б. Хмельницького. Очо¬лював групу січовик Йосип Шелест. Є свідчення, що розіслані ним агіта¬тори у січні-лютому 1768 року побу¬вали не лише на території Правобе¬режної України, а й на російському Лівобережжі, на землях Запорізької Січі. Скрізь закликали збиратися зі зброєю до Мотронинського монас¬тиря, аби «стати на захист право¬слав'я, проти шляхти і жидів». Так що помилково вважається, ніби спа¬лах народного гніву спровокувала діяльність сумнозвісної Барської конфедерації. Група Шелеста, до якої входив і Залізняк, просто ско¬ристалась ситуацією. І тут організа¬торам не відмовиш у відсутності так¬тичних здібностей. Вони дещо змі¬нили гасло, яким піднімали народ: стали закликати ще й на боротьбу з конфедератами, підтримати таким чином і короля, і російські війська. Це Йосипа Шелеста рада повстанців спершу проголосила полковником. Також було ухвалено називатися «військом запорізьким», а всіх по¬встанців, у тому числі й тих, хто не був січовиком, вважати запорізьки¬ми козаками.