ГАЙДАМАЧЧИНА

ном, а Гонгу — Уманським полковником. Уманщину поділено на

сотні, як було колись. Уніятам запропоновано покинути Україну або

прийняти православ'я.

З Умані загони повстанців вирушили на Поділля, Черкащину,

Київщину, околиці Радомисля тощо. Таким чином, значна частина

Київщини була охоплена повстанням.

Фраюк вважав, що в Коліївщині виявилася традиційна по-

шана українського народу до королівської влади, як це було на по-

чатку Хмельниччини; повстанці йшли на захист авторитету короля

проти сваволі панів, ішли не проти короля, а проти панів. У Коліїв-

щині грали ролю чутки про підтримку російською царицею польського короля. Цю думку пізніше підтримав дослідник Коліївщини

О. Гормайзе.

Дійсність спростувала ці легенди. Правда, в перші часи російська

влада ставилася до повстанців поблажливо. Російський посол у Вар-

шаві, Рєпнін, навіть радив комадувачеві російських військ у Поль-

щі, генералові Кречетнікову, не стосувати проти повстанців сили.

Варську конфедерацію приборкано в червні 1768 року, і поляки про-

сили російський уряд допомогти їм придушити повстання. З дру-

гого боку, один із гайдамацьких загонів, переслідуючи поляків, заг-

нався аж до Балти і спалив її. Турки заявили протест і загрозили

Росії війною. Цариця Катерина наказала Кречетнікову негайно

вжити пепресій проти гайдамаків. Гонту і Залізняка, а з ними й біля

тисячі гайдамаків підступно заарештовано. 846 гайдамаків, польсь-

ких підданих передано полякам для суду і кари, а 250 ро-

сійських підданих перевезено на суд до Києва.