Життя та діяльність Петра Могили

Очоливши 1633 року Київську митрополію, Петро Могила починає приділяти велику увагу впорядкуванню церковного життя, яке занепало за роки безправності і утисків. Були відновлені тісні зв’язки з матір’ю-церквою Константинопольським патріархатом.Митрополит Могила наполегливо й неустанно дбав, щоб звести одностайність у богослужінні. Для цього ним був виданий «Евкологіон» або ,,Требник’’ – збірник богослужінь, що стосуються священних відправ. При укладанні цієї книжки використовували требники грецькі, старослов’янські, московські, а деколи навіть і римські. Зокрема з римських требників були взяті ,,Пассії’’ – читання Євангелія про страсті Ісуса Христа. В своєму требнику Могила не обмежився тільки викладом молитов та обрядів, а й додав до нього роз’яснення та повчання на різні випадки життя [ 2,с. 26].

Крім ,,Требника’’ Петро Могила видав ,,Катехізис’’ – книгу про віру православну. Ця книга була необхідною, адже під впливом католицького вчення православне зазнавало різних догматичних неточностей, що приводило до порушення норм та догматів східної церкви. Але ,,Катехізис’’ був виданий аж по смерті Могили, надрукований спершу в Європі, а в 1696 році в Москві в перекладі з грецької мови. ,,Катехізис” був зарахований православною церквою до символічних видань, тобто таких, які містять найавторитетніший виклад її віровчення[5,с. 571].

Авторству Могили також належить і ,,Служебник” – книга яка містить чини богослужінь та відправ Божественної літургії, Вечірньої, Ранньої, Північниці, Повечір’я та Часів. І в наш час ,,Служебник” являє собою яскравий взірець богослужбової книги, що є незамінним помічником православним священикам, та основою для догматичного та обрядового вчення православної віри.

За митрополита Петра Могили були видані численні полемічні твори спрямовані проти унії, латинства, кальвіністів, а також історичні твори. Видавнича діяльність зосереджувалася в Києво-Печерському монастирі, де діяла своя друкарня[1,c. 95].

Перу митрополита Могили належить збірка доповнень до ,,Печерського патерика”.Завдяки цим доповненням до нашого часу дійшли відомості про діяльність та життя ігумена Манявського монастиря–Йова Княгиницького.

Та все ж головною справою свого життя митрополит вважав школу, яку було відкрито у Києві. Історія школи бере свій початок з лаврського гуртка просвітницького характеру. Діяльність цього гуртка справляла політичний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала і знатна киянка Галина Гулевичівна. 15 жовтня 1615 року вона вписала до Київських магістратських книг дарчу, за якою свій дім з землею дарувала монастирю та школі. Ця дата і стала початком історії Київської братської школи, родоначальниці Києво- Могилянської академії. Після свого обрання Могила перетворив Київську братську школу в колегію. Був відкритий і новий монастир, в якому жили тільки викладачі колегії, переважно монахи з Печерської лаври. На утримання монастиря і колегії Петро Могила записав дві лаврські волості зі всім майном та людьми [4,c. 322 ].

Мета Київської колегії була переважно релігійна: треба було створити покоління вчених та свідомих духовних осіб, а також і світських людей, які б пильнували інтересів східної церкви. Ідеалом Могили була така українська людина, яка б зберігаючи і свою віру, і свою мову, в силу своєї освіти і своїх духовних здібностей стояла нарівні з поляками, з якими доля зв’язала її в державних відносинах [3,с. 233].

Київська колегія поділялася на дві конгрегації: вищу і нижчу. Нижня конгрегація, в свою чергу, поділялася на шість класів, що являли собою початковий ступінь освіти. Вища ж конгрегація мала два класи і являла собою вищий ступінь в освітній програмі колегії. Всі науки в колегії викладалися, за винятком слов’янської граматики та катехізису, латинською мовою. Це захоплення латинською мовою в колегії не раз приводило до бунтів та прерікань з боку противників колегії і невігласів, що не розуміли методики викладання, а латинська мова була для них , насамперед, мовою ксьондзів та латинників. Митрополит як міг заперечував це, доводячи, що латинська мова є мовою освічених людей і знання цієї мови було просто необхідне [10,с. 233].

Спадщина митрополита справляє враження і на сучасників, адже мало хто з його попередників та послідовників може похвалитися такими здобутками, та досягненнями.

Висновки

1 січня 1647 року помирає митрополит Петро Могила. Разом з його смертю на Україні закінчується ,,Могилянська доба’’– доба розквіту духовності та розвитку православної церкви в Україиі. Цю добу ще називають ,,Золотою добою’’ української культури та духовності.