Життя та діяльність Петра Могили
Не вийшло відновлення єдності церкви і через рік на Львівському соборі. Могила покладав на цей собор великі надії. Але, на жаль, об’єднання так і не відбулося, що породило серед православних та уніатів розгубленість та безнадію. Найвизначніший полеміст того часу, Мелетій Смотрицький, випускник Острозької школи , викладач і ректор Київської братської школи, у пошуках душевної істини здійснив подорож до Стамбула та Єрусалима, але повернувся звідти ще більше розчарованим і зневіреним у православній церкві. Після цього він прийняв бік унії, чим зрадив православних, в тому числі й свого кращого друга архимандрита Петра Могилу [13,с.84].
Серед численних розчарувань найболючішого удару Петру Могилі завдала смерть його побратима та однодумця, Іова Борецького. Звістку про смерть митрополита він отримав дорогою зі Львова до Києва. 16 січня 1631 року у Львові відбулося освячення, збудованої Львівським братством з немалими пожертвами Могили, ставропігійської церкви, на яке прибув і Петро Могила. Отримавши великі повноваження від митрополита Іова Борецького, він вів довгі розмови з братчиками, намагаючись своїми словами прихилити їх до своєї ідеї [4,с.334].Незважаючи на довгу дорогу до Києва, Могила таки поспів на погребення митрополита. Під час похорону Петро Могила ознайомився з духовним заповітом покійного митрополита, згідно з яким архімандрит повинен вступити до Київського братства. Могила так і зробив, ставши старшим братчиком, опікуном і фундатором Київського братства, монастиря та братської школи.
2.2 На шляху до митрополитства
Нова посада відкривала перед Могилою – шлях до митрополичої кафедри. Крім Печерського архимандрита, кандидатами на митрополичий престіл були: архієпископ Смоленський та Чернігівський Ісайя Копинський, козацький улюбленець – слуцький протопоп Андрій Мужиловський та римо-католик київський воєвода Тешкевич. Але втрутився король, який залишав за собою королівське право висувати митрополитів. Однак, як другий так і третій претенденти зазнали поразки. Митрополитом став Ісайя Копинський. Прагнення Петра Могили цього разу не здійснилися [6,с.262].
Незважаючи на поразку, Могила згуртовує довкола себе освічених людей, утворюючи просвітницький гурток. Створення цього гуртка призвело до відкриття школи на території Києво-Печерської лаври восени 1631року. У школі викладали освічені викладачі, що здобули освіту за кордоном в престижних європейських університетах.
Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами. Школа створювалася за зразком польських шкіл вищого типу - колегій. В ній налічувалося понад сто учнів. З самого початку її існування лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Але Петро Могила швидко зламав опір монахів: незговірливих іноків покарав, а ігумена усунув з посади, поставивши на його місце більш достойного. Згодом Київське братство та козаки підняли питання про об’єднання Київської братської школи з лаврською. Вкінці 1631 року 32 братчики Київського Богоявленського братства склали акт, де Петра Могилу називали пожиттєвим опікуном братства. Прохання братства підтримав і новий митрополит Ісайя Копинський. 12 березня 1632 року до Петра Могили звернувся гетьман реєстрових козаків Іван Кулага-Петражицький з проханням про об’єднання шкіл [10,с.234].
Зважуючи всі обставини Могила з однодумцями вирішує об’єднати дві школи в одну, яка б отримала назву Києво-Печерської колегії. Так Могила за згодою братства став її «старшим братом», довічним охоронцем і наставником. Гетьман Петржицький від імені полковників та всього Запорозького війська обіцяє боронити та утримувати школярів. [16, с.95].
У квітні 1632р. помирає Сигізмунд III. Згідно з польськими законами по смерті короля збирався так званий ,,конвокаційний” сейм, на якому обговорювали діяльність попереднього короля і обирали кандидатуру наступника. Потім збирався ,,елекційний’’ сейм на якому обирали короля.
В той час Могила стає однією з ключових фігур тодішнього духовного та політичного життя. Навколо нього гуртується залишок православного дворянства. У Прилуках було скликано велику козацьку раду на якій було обрано делегацію на сейм. Одним із делегатів був Могила. Він на сеймі мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати школи, типографії. Було прохання і про повернення єпархій та іншого церковного добра [11,с. 06].
І козацькі посли, і делегація духовенства виявили неабияку активність на сеймі. Щоб забезпечити собі більшість, королевич Владислав склав спеціальний меморіал,у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію та Львівське єпископство. Але цей меморіал набував сили лише після затвердження “елекційним “сеймом, на якому відбувалися дебати, які мало не доходили до бійок. Поляки ніяк не хотіли йти на поступки православним. Делегація ж православних на чолі з Могилою постійно перебувала на засіданнях сейму, захищаючи свої права і подаючи протести. Петро Могила особисто звернувся до новообраного короля Речі Посполитої Владислава з проханням задовольнити всі вимоги православних.