Життя та діяльність Петра Могили
Зразу після унійного собору православних починають переслідувати. Ті ж у свою чергу боронили свої права всіма можливими та доступними для них засобами. Братства, духовенство, міщани, селяни, шляхта, що зберегла вірність православ’ю, виявляли велику активність у цій боротьбі. В той час було написано багато антиунійних творів, на сеймиках вносилися протести проти католицьких безчинств, укладалися союзи з протестантами для спільного відстоювання інтересів. На жаль протести мало допомогли. Король Сигізмунд III вирішив відібрати у православних найбільшу святиню України – Києво-Печерську лавру і передати її уніятам. Але київський воєвода відмовився виконати наказ короля, а послане військо збройно відбив лаврський архімандрит Никифор Тур [11, с.394].
Після Берестейської унії Православна церква опинилася в катастрофічному стані. В 1607 р. помирає єпископ Гедеон Балабан, а в 1610 –Михайло Копистенський. Залишився тільки один православний владика -Єремія Тисаровський. А в 1608р. православних спіткало ще одне нещастя -помирає їх заступник та оборонець князь Костянтин Острозький [7,с.78].Особливо багато зробили для захисту своєї віри православні братства. Кінець XVI початок XVII століть характеризується гарячою полемікою православних з прихильникими унії. Мелетій Смотрицький у своєму творі ,,Тренос” або плач Православної церкви осудив усі давні роди, що перейшли в католицизм. 1597 року вийшов твір ,,Апокриф” або відповідь на книги про собор Берестейській під авторством Христофора Філарета. Ця книга визначає устрій церкви, засади соборності для православних, осуджує собор Берестейській. Також в цій книзі порушується питання релігійної толерантності в державі й порушення прав православних в Речі Посполитій. Ще одним відомим полемістом був лаврський архімандрит Захарій Копистенський. Його твір ,,Паленодія” – був одним із найвизначніших тогочасних творів науково-богословського характеру. ,,Паленодія” була відповіддю на твір Лева Кревзи «Оборона єдності церковної». Захарій Копистенський в своєму творі доводить, що Папа Римський ніколи не був владикою над східними патріархами, а українська церква до 1596 року ніколи не була в унії з Римом. Він називає єзуїтів гіршими за турків і порівнює страждання українців під польським гнітом з стражданнями греків під турецьким гнітом [3, с.117].
Духовна боротьба православних – словом, проханнями, літературними творами, шкільною освітою - не змогла ослабити натиску католицтва та унії. І тоді, на захист православної церкви і на захист прав та вольностей українського народу, прийшла нова сила в українській історії – козацтво. Блискучі перемоги, міцна організація козацтва створили з нього ту реальну силу, на яку покладали надію православні [12,с.30].
1615 року з козацькою допомогою в Києві засновано Богоявленське братство, членами якого були всі козаки Запорізького війська. З 1616 року гетьман Петро Сагайдачний особисто бере під опіку православних, захищаючи їх від утисків католиків та уніатів.
1.3 Відновлення ієрархії
Але найстрашніше було попереду. Помирає владика Тисаровський і православна церква залишається без єпископів. Король робить спробу оголосити православну церкву неіснуючою. Трохи виправили становище східні єпископи, що приїздили за збором пожертв. Вони висвячували священників. До відновлення ієрархії взялися козаки на чолі з гетьманом Сагайдачним [12,с. 37].
1620р., по дорозі додому, у Києві зупинився антиохійський патріарх Феофан. Саме до нього звернувся гетьман з проханням висвятити нових єпископів. Бачачи тяжке становище церкви патріарх погодився і влітку 1620р. у співслужінні 2 єпископів провів єпископські хіротонії. Ігумена Михайлівського монастиря Йова Борецького було висвячено на митрополита Київського, а ще 5 єпископів на вакантні посади [7,с. 88].
Відновлення православної ієрархії мало важливе значення для українців. Знову зростає престиж Києва як митрополичої столиці. На жаль, король та уряд не визнали нову ієрархію. Постійна загроза життю не дозволяла нововисвяченим владикам поїхати у свої єпархії. Під час війни з турками полякам була потрібна поміч козаків, за це обіцяли визнати ієрархію. Але війна минула, а обіцянки ніхто не виконав. Уніатська церква скориставшись безпорадністю православних активно розвивається. Їй вдається залучити на свій бік видатного полеміста та богослова Мелетія Смотрицького. Деякий час до прихильників унії належав і Петро Могила. Поляки, в більшості католики, на початку не підтримували уніятів [10, с.219].
1628р. у Городку відбувся собор на якому православні та уніяти спробували усунути протиріччя та об’днатися. На соборі оговорювали різницю між Східною та Західною церквами. Але згоди не було досягнуто. У 1631р. помирає Сигізмунд III. Королем стає його син Владислав IV, який толерантно ставився до інших конфесій. Владислав очолив комісію яка розробила Пункти заспокоєння - документ, що давав православним рівні права з католиками. Було вирішено обрати нову православну ієрархію для заспокоєння усіх сторін. Від ієрархії 1620р. залишився тільки Ісая Косинський, який став митрополитом [4, с.333].