Життя та діяльність Петра Могили
Новий митрополит не зміг стати лідером. Справжнім лідером був Петро Могила, який мав величезний авторитет та зв’язки. Саме Могила домігся від нового короля повернення майна для православних монастирів.
Козаки та прихильники Петра Могили вирішують відсторонити Ісаю Копинського, як людину стару та хворобливу. Був виданий королівський указ, за яким Ісаю Копинського усунено з митрополичої кафедри, а новим митрополитом призначено лаврського архімандрита Петра Могилу.
Так в історії української церкви почалася доба розквіту, що дістала назву “Могилянської”.
Розділ II. Життя та діяльність Петра Могили
2.1 Становлення Петра МогилиПетро Могила походить з давнього та знатного молдавського роду. Він народився 21 грудня 1596р. в сім’ї молдавського господаря Симеона. У 1610р. в боротьбі за владу помирає батько Петра. Петро з матір’ю змушений втікати до родичів у Польщу. Там вони дістали прихисток у родичів матері – князів Потоцьких. Багато допомагали Могилам і інші свояки – Корецькі та Вишневецькі [6,с.256].
Перебуваючи у вигнанні Могили не забували своїх традицій, ревно дотримуючись православ’я. Про дитячі та юнацькі роки Петра є дуже мало відомостей. Початкову освіту він отримав вдома. Пізніше навчався у школі Львівського братства, а згодом здобував ґрунтовні знання у кращих університетах Європи. Закінчивши навчання Могила оселяється при дворі гетьмана Жолкевського, який був його опікуном[14,с.308].
Брав Могила участь і в сумно знаменитій Цецорській битві, в якій загинув його опікун Жолкевський. Невдача при Цецорі не охолодила запал Могили. В наступному році він знову приймає участь у боях під Хотином. Але воєнна кар’єра мало цікавила Могилу. Після смерті свого опікуна Петро переселяється на Київщину. Часті відвідини Києва, тодішньої духовноі столиці, та дружні стосунки з митрополитом Борецьким впливають на долю Могили. Він приймає непросте рішення - присвятити себе служінню Богу, прийнявши чернечий постриг. Це рішення далося Петрові важко, адже у світському житті перед блискуче освідченим шляхтичем відкривалася блискуча кар’єра.
Року 1625 Петро Могила стає ченцем Києво-Печерської лаври. Вступ у чернецтво такої знатної особи спорідненої з впливовими польськими родами підтримувало православну справу. У 1627р. Могила стає архімандритом. Молодий архімандрит розвиває велику діяльність, заводить нагляд над богослужіннями, карає нерадивих монахів [6,с.258].
Особливу увагу приділяв Петро Могила освіті священників. Його стараннями оновлювалися старі та будувалися нові церкви, великі кошти йшли на прикрасу печер. При Могилі лаврі став підпорядковуватись Пустинно-Миколаївський монастир та заснувалася Голосіївська пустинь. Власним коштом Могили при лаврі було засновано богодільню. Він мав задум створити при монастирі школу на зразок єзуїтських колегій. Для підготовки вчителів він починає відправляти за кордон молодих обдарованих людей власних коштом. Між ними були: Сильвестр Косів, Ісайя Трофимович та інші. Місце для школи було вибране біля Троїцької церкви[10,с.211].
Найважливішою своєю справою Могила вважав примирення уніатів та православних. Це було нелегкою справою. Одні розцінювали дії Могили як щирі та беззастережні, інші ж вважали дії архимандрита по примиренню церков підступними, націленими на те, щоб підпорядкувати православних Папі та розірвати будь-які зв’язки з іншими східними патріархами, особливо з Росією.
Справедливо було б зазначити те, що зв’язки з Росією, а тим більше з російською церквою, були не дуже тісними. В Росії необхідно було зміцнювати владу царя нової династії Михайла Романова, а тим часом народ втрачав повагу до духовного звання, тому патріарх Філарет розпочав упорядкування та зміцнення церкви. Москві було не до київських справ. Тим більше, що висвячення київського митрополита та єпископів здійснювалося без неї [12,с.17].
Більш вагомою в цій ситуації була роль Запорозького козацтва, що мало за головну мету захист православної віри. В той час, коли мав бути скликаний у Києві 29 червня 1629 року помістний собор, козаки надіслали листа митрополиту Іову Борецькому, в якому йшлося про те, щоб митрополит та інше православне духовенство, що буде присутнє на соборі, не погоджувалося на жодну умову, що буде перечити православним інтересам, обіцяючи проливати кров за православну віру. Собор пройшов без особливих наслідків. Примирення між православними та уніатами не відбулося, хоч як цього не домагався Петро Могила.