Іоанн Пастелій - предтеча Закарпатської історіографії
У цей день в присутності повного складу консисторії списький генеральний вікарій Й.Віталіс вручив єпископу А.Бачинському грамоту передачі йому 11 греко-католицьких парафій “з парохами і народом, вірним грецькому обряду… що ще повсюди проживають і перебувають серед латинян як у вищезгаданих матірних парафіях, так і у їхніх парафіях, які здавна і аж до цього дня були і вважалися під юрисдикцією латинського єпископа й відповідно шановного Списького капітулу, зрештою в силу цього передаю і відмовляюся” (11, с. 67).
А.Бачинський в свою чергу дав грамоту про включення до складу Мукачівської єпархії і прийняття під свою єпископську юрисдикцію названі парафії. Окремою грамотою обидві сторони спільно узгодили порядок дотримання обрядів у селах з населенням різних конфесій.
28 квітня 1787 р. на конгрегації в с. Якуб’яни декан мусинського округу Любовнянської домінії Василь Вислоцький за дорученням Перемишлянського єпископа Максиміляна Рило подібною грамотою передав, а єпископ А.Бачинський прийняв під свою юрисдикцію 10 парафій грецького обряду названої домінії (11, с. 75). В той же день в Ужгород для підтвердження цього акту листом єпископа М.Рило прибув канцлер кафедральної Перемишлянської церкви Іоанн Хреститель Касилевич-Литинський. (11, с. 88-89). Подібною грамотою про передачу і прийняття парафій 7 травня 1787 р. в с. Гельниці обмінялися єпископ А.Бачинський і уповноважений Рожнявського єпископа Антонія Андрашія канонік єпархії і архідиякон Списького гірського округу Іоан Шнерер (11, с. 90-93). Так єпископ А.Бачинський не лише успішно завершив багаторічні зусилля своїх попередників по канонізації єпархії, а й домігся взаєморозуміння між релігійними конфесіями. Важливо, що в Акті передачі перераховуються громади, наводиться кількість віруючих, храмів, наявність у них книг, шкіл при церковних фарах, що побічно дозволяє судити і про культурно-освітній рівень русинів Списького комітату у другій половині ХУІІІ ст.
Та головний і повчальний висновок, зроблений М.Лучкаєм і І.Пастелієм з даної проблеми, той, що суперечки між різними релігійними конфесіями “шкідливі для загального добра, а для народу скандальні”. А для сучасної церковної і світської влади – актуальний, бо дає приклад розумного вирішення конфліктної ситуації, досягнення взаєморозуміння між вірниками різних релігійних конфесій. Так, історія вчить, що мир і злагода забезпечується тоді, коли духовні пастирі різних конфесій спільно радяться як між собою, так і з народом, а не в кабінетах владних структур. Це добре видно на прикладі релігійного життя в другій половині ХУІІІ ст., історія якого так достовірно викладена у творі І.Пастелія "Історія Мукачівської єпархії”, який став предтечею закарпатської історіографії. Дослідження І.Пастелія і М.Лучкая вчать, як не слід втручатися в устої духовного життя народу, бездумно порушувати обряди, звичаї і традиції, які складалися віками.І.Пастелій залишив нащадкам в рукопису ще одну історичну працю – “Про походження русинів” (1781). Вона зберігається в облдержархіві (м. Берегово) (16). Ксероксне зображення уривку з неї вперше поміщено в монографії автора цих рядків (17, с.118-б). Історична концепція І.Пастелія зводиться до твердження автохтонності закарпатських русинів і початкової належності їх до грецького (східного) обряду. Вона домінує і в рукописній праці сучасника І.Пастелія – Д.Бабілі. Матеріал з праць обох дослідників широко використали І.Базилович і М.Лучкай, а згодом і І.Дулішкович у тритомнику “Историческия черты Угро-Русских” (18, с.122-125, 225, 226, 229, 230). Він і сьогодні залишається основним джерелом для вивчення церковного життя ХУІІІ ст. Однак, М.Лучкай запозичений матеріал глибоко осмислював і перевіряв його достовірність і в багатьох випадках виправляв висновки попередників. Так, він не погоджується з характеристикою Д.Бабілі діяльності єпископа Е.Ольшавського, назвавши її “грубою й жорстокою” (7, с.109) і висуває власні аргументи.
В Закарпатському облдержархіві зберігаються і суто релігійні твори І.Пастелія - канонічна дисертація про дисциплінарні питання монахів (19), а також роздуми над покращенням відносин між вірниками і священиками (20). Є.Сабов ще в 1893 р. повідомив, що І.Пастелій написав латинський рукопис “Animadversiocritica”, “драгоценные сообщения из времени борьбы за независимость Мукачевськой епархии” (21, с.188).
І.Пастелій залишив помітний слід і на літературній ниві. Відзначається, зокрема, його латинський вірш “ElegiaeMusaeUngvariensisadCaesazemJosephumII” (1788). Однак увагу дослідників найбільше привернув вірш “Піснь Пастелія”, який пізніше видавали під назвою “Піснь пастиря душевного” та “Пастирю душевний”. Заголовки різні, але зміст один і той же – засудження порушень окремими священиками норм християнської моралі і заклик до покаяння. А.Кралицький надіслав вірш М.Драгоманову, який опублікував його у ж. “Житє і слово”. (1894, Т.1.- с.452-453). Окремі його уривки звучать так:
Пастирю душевный и попе избранный,
Людей просвіщати от Бога данный.
Як же ты их просвіщаешь,