Іоанн Пастелій - предтеча Закарпатської історіографії

Якщо в 1771 р. успішно було завершено змагання за канонізацію Мукачівської єпархії, то наступні роки були заповнені напруженою працею по включенню до її складу парафій грецького обряду. Адже Мукачівська єпархія хоч і звільнилася від Егерських єпископів, але залишилася в залежності від латинського Остригомського архієпископату, а греко-католицькі вірники від Списького латинського капітулу. Завдання полягало в тому, щоб передати їх під юрисдикцію Мукачівської єпархії. І. Пастелій справедливо відводить головну роль у цій нелегкій справі мукачівському єпископу А.Бачинському. Він веде жваве листування з високими чинами світської влади і ієрархами Церкви. На основі церковного права він аргументовано доводить правомочність такого акту, оскільки кожний народ вправі зберігати і свято шанувати власні традиції, звичаї й обряди. Це право стверджували найвідоміші авторитети Церкви, починаючи від святого Августина (354-430 рр.) і сам апостольський престол. Так, вживаючи заходів по зміцненню католицької віри папа Бенедикт ХІУ в енцикліці проте зауважив, що “аби всі були католиками, а не щоб усі стали латинянами”. (12, с.163).І.Пастелій як очевидець і учасник руху за вихід з-під юрисдикції латинян, віддає належне і рядовим священикам, які жертвували власним благополуччям, терпіли всіляких кривд, але не зраджували духу предків, а активно захищали свій народ і обряд. Вони відкрито виступали на конгрегаціях, десятками підписували скарги як у місцеві, так і у вищі світські і церковні інституції. В них наводилися численні факти утиску з боку латинян “які всіма способами відривали народ від грецького обряду”. Наприклад, їх священиків призначали в села в яких було всього 2-3 жителі цього обряду. З приводу цього уніати не раз зверталися, до Списького єпископа Кароля Салбеека, але він категорично заявив койшівському пароху: “Я призначу католицького латинського пароха і сам одержу поля, луки і весь доход, після того він нехай робить зі своїми русинами, що хоче” (12, с.127).

Дослідник наводить багато імен активних захисників грецького обряду з числа сільських священиків. Одним із них був Василь Ямборський з с. Словинки. Від імені 11 священиків він написав скаргу самому імператору, в якій виклав цілий ряд обмежень прав вірників грецького обряду. Та й він сам “ як декан понад 30 років, свавільно був позбавлений посади і був засуджений у в’язницю. Зрештою, тут тримають мене до цього часу, бо мені суворо заборонено виїжджати за межі Списької єпархії” (12, с. 167). Він просить підпорядкувати його і цих 11 священиків Мукачівській єпархії. Подібну скаргу від імені громад грецького обряду 30 липня 1786 р. надіслав імператору іглянський (гундермарський) коад’ютор Михайло Канюка. Він навів ряд прикладів про утиски з боку Списького латинського капітулу греко-католицького народу, який “день у день під всяким приводом відвертався католицькими душпастирями від грецької уніатської релігії” і змушений “платити десятину зі свого врожаю католицькому пастирю”, у якого він “на Великдень ані не сповідався, ані не причащався”. Мали місце і зловживання “частково внаслідок надання індульгенції у минулому році та відпущення гріхів, до чого грецькі церкви зовсім не мають звичку…” (11, с.53). Автори скарги просили імператора сприяти вирішенню питання про передачу їх під юрисдикцію Мукачівського уніатського єпископа.

І.Пастелій досліджує хід розв’язання конфліктної ситуації, що виникла у другій половині ХУІІІ ст. між духовенством Мукачівського єпископату грецького (східного) обряду і Спиським латинського обряду, через вплив на вірників. Керівництво обох конфесій, намагаючись поширити на них свою юрисдикцію, писало скарги у відповідні церковні і світські інстанції, обгрунтовуючи кожний своє історичне право на це. Автор наводить цілий ряд таких скарг.

Для розв’язання конфлікту було створено спеціальну комісію і І.Пастелій документально простежує її роботу та досягнуті результати. Він, як об’єктивний дослідник, не робить власних висновків, а лише наводить важливий фактологічний матеріал і закликає до роздумів самого читача. Повчальним є методика обробки, систематизації матеріалів, аргументованість висновків. І.Пастелій постає перед нами як кваліфікований дослідник-історик. Він часто залишає читача наодинці з джерелом, заявляючи: “Моя благородність не дозволяє, щоб я в поганому смислі судив про той час”. Ці документи яскраво відбивають сутність релігійних відносин, завдяки чому читач відчуває дух епохи, своєрідність подій, рівень свідомості народу. Сам він виступав активним прихильником грецького обряду, всіма доступними йому засобами захищав інтереси його носіїв і всієї Мукачівської єпархії. Так, віддаючи належне єпископу Георгію Блажовському (1738-1742), в той же час гостро засуджував його покору егерським єпископам, яка проявлялася вже в тому, що на консисторіальних засіданнях з його дозволу на першому місці завжди сиділи члени консисторії латинники – плебан Франциск Страбо та Мукачівський капелан Симеон Тірхен. Вони ж і першими підписували важливі документи, і тільки після них свої підписи ставили посадові особи грецького “ніби справді людей (русинів – Д.Д.) із всебічними обдаруваннями треба було принижувати” (15, с.277). І.Пастелій, як керекненський парох і світський нотаріус допомагав укладати заяви священиків у вищі інстанції зі скаргами на утиски грецького обряду з боку латинників (7, с.174).На основі незаперечних доказів королівська висока рада Угорщини 3 лютого 1787 р. вирішила суперечку на користь Мукачівського єпископату: греко-католицькі громади латинського Списького комітату передавалися під його юрисдикцію. Однак у місцях, де народ кожного обряду є змішаний, “латинники хай справляють свої свята, а греки свої”. Спірне питання успішно було розв’язане і завдяки великій організаторській діяльності А.Бачинського, його високому авторитету серед вищих кіл світської і церковної влади, і особливо серед народу. Він зустрічався з греко-католиками Спиша, добре знав їх чаяння і устремління, робив все можливе, щоб створити умови для задоволення їх духовних потреб. Єпископ особисто займався організацією акту передачі і прийняття парафій, визначенням місця і дати його проведення. Це видано, зокрема, із листів єпископа 1786 р. до списького генерального вікарія Павла Ордоді і списького ординарного графа Теке, яких уклінно по-братньому просить вдало організувати передачу греко-католицьких общин (12, с.107-109). І.Пастелій документально висвітлює цей урочистий і історично вагомий акт, що відбувся у приміщенні списького капітулу 23 квітня 1787 р.