Металург і громадський діяч Л.М. Фортунато: Катеринославський період життя та діяльності
Саме у Катеринославі до нього приходить визнання його наукових заслуг, саме тут він розвиває фізико-хімічний підхід до дослідженняметалургійних процесів виробництва сталі, що відбувалися в мартенівських печах. Але його наукова та громадська діяльність досліджені ще недостатньо. Деякі відомості зустрічаються у роботі [7] та більш-менш детально його внесок у розвиток вітчизняного сталеплавильного виробництва розглянуто в праці [6]. Тож метою даної роботи є громадська і наукова діяльність Л.М.Фортунато, здебільшого у катеринославський період його життя.
Л.М.Фортунато, онук сподвижника Гарібальді, що був вимушений емігрувати до Росії, народився 10 листопада (за новим стилем) 1861 р. у м. Євпаторія у сім’ї службовця Російського товариства пароплавства і торгівлі [4;5]. Середню освіту юнак отримав у Єлисаветградському реальному училищі, по закінченні якого через деякий час (1887) стає студентом Академії художеств у Петербурзі. Після гострого конфлікту з деякими професорами Л.М.Фортунато йде з четвертого курсу архітектурного відділення Академії художеств і переходить до Петербурзького гірничого інституту, по закінченні якого (1895) отримує звання гірничого інженера. Інженери, як професійна група, вважалися на той час представниками привілейованого прошарку населення Російської імперії [3]. Розрахунки В.Р.Лейкіної-Свирської доводять, що у другій половині ХІХ ст. інженерів у Російський імперії було не більше 12 тисяч чоловік. Тобто престиж цієї професії був значним.
Перш ніж з’явитися у Катеринославському вищому гірничому училищі, Л.М.Фортунато багато чому навчився, обіймаючи різні посади наметалургійних заводах. На першому з них – Сулинському металургійному заводі приватного підприємця М.П. Пастухова – він обіймав посаду завідувача пудлінго-прокатним цехом, працював трохи більше року. Цей період не став примітною віхою його творчого шляху. Можливо це було спричинено тим, що Л.М. Фортунато з різних причин переживав певну внутрішню кризу, зокрема пов’язану і з нездійсненністю мрії про життя у мистецтві. Відомо, що Л.М. Фортунато перейшов до гірничого інституту вже майже після чотирьох років навчання в Академії художеств, приймав неодноразову участь у засіданнях гуртків критика В.Стасова, композиторів Бородіна та Римського-Корсакова. Підтвердження можливості такої кризи знаходимо у спогадах видатного вченого-металурга М.О.Павлова, який у своїй книзі «Воспоминания металлурга» писав про свої зустрічі цього періоду з Л.М.Фортунато: «Очень милый собеседник, он был музыкантом, художником, любителем литературы и театра, но не человеком, живо интересующимся металлургией» [8, с. 266]. Від Л.М.Фортунато впершеМ.О.Павлов «получил ясное представление о том, что такое русский завод, управляемый бельгийцами и как тяжело живется русским инженерам, которые уже стали появляться там» [8, с. 284].
Але запрошення (у 1897 р.) на посаду управителя Новомиколаївського заводу Іркутської губернії, що збіглося з періодом будівництва залізниці у Сибіру, вносить нові мотиви у життя і діяльність Л.М.Фортунато. Велич нових завдань (йому довелося займатися практично усіма переділами металургійного виробництва – доменним, мартенівським, механічним тощо) змінила орієнтири життя цієї талановитої людини. Саме під його керівництвомзавершився пуск мартенівської печі на цьому заводі, що дала перший рельсовий метал (ливарна сталь) для залізниці Сибіру, з якого і було прокатано перші рельси для неї. У цьому ж році відбулися зміни й в особистому житті Л.М.Фортунато, який одружився [5].
Невідомо з яких причин, але з 26 жовтня 1899 р. Л.М.Фортунато виходить у відставку і повертається на службу «по горному ведомству с зачислением по главному горному управлению», як це випливає з його послужного списку, майже через три роки – 29 червня 1902 р. З іншого боку у своєму «Curriculum vitae» Л.М.Фортунато повідомляє, що, «в 1899 г. был приглашен в завод Таганрогского Металлургического общества начальником бессемеровского и вскоре после того томасовского цеха; в 1902 году получил, кроме того, заведование мартеновским цехом того же завода» [5, с. 68]. Можливо, таке розходження спричинено різними джерелами(приватними або державними) отримання заробітної плати. На цей час у Л.М. Фортунато було вже троє дітей (син Всеволод та дві доньки – Віра і Катерина), і гостро постало питання про улаштовування подальшого життя сім’ї. Крім того, можна припустити, що багатий досвід роботи на металургійних підприємствах, два закордонних відрядження (у 1899 та 1902 рр.) також спонукали Л.М.Фортунато до викладацької діяльності, можливість якої виникла у зв’язку з відкриттям у Катеринославі Вищого гірничого училища (КВГУ). Між іншим, це зіграло не останню роль у призначенні Л.М.Фортунато викладачем КВГУ.У заяві, поданій 28 липня 1904 р. на ім’я директора КВГУ С.М.Сучкова Л.М. Фортунато писав: «Согласно печатному объявлению об освободившейся кафедре металлургии в Екатеринославском Высшем горном училище, честь имею покорнейше просить ваше превосходительство считать меня в числе желающих занять упомянутую кафедру на правах преподавателя. Так как я непрерывно работал в металлургических заводах, я не имел свободного времени для печатания трудов по металлургии. Прилагаю при этом curriculum vitae» [5, 73]. І далі він звертається до С.М.Сучкова з пропозицією: «В случае надобности, Ваше превосходительство, можете иметь отзывы обо мне у проф. Ив.Авг.Тиме, у проф. М.А.Павлова и у директора Таганрогского металлургического общества» [5, с. 75].
На місце викладача металургії претендували також й інші спеціалісти, зокрема І.І.Петров та М.М.Лямін. Автору відомі відгуки щодо Л.М.Фортунато, надані на прохання С.М.Сучкова такими відомими вченими як М.О.Павлов, І.А.Тіме та П.Г.Рубін. Але якщо М.О.Павлов, давши позитивну характеристику виробничій діяльності Л.М.Фортунато, утримався від кінцевого висновку, то професори І.А.Тіме та П.Г.Рубін визначили своє ставлення до кандидатури Л.М. Фортунато як викладача більш конкретно. Так, І.А.Тіме писав у листі до С.М.Сучкова