Московська держава і козацько-татарський військовий союз

З емісарами О. Яхії Москва повелася чемно, але безпредметно, а в кримсько-козацькому питанні взяла паузу й зосередилася на збиранні інформації та на спробах пом`якшити позицію Шагін-Прея. Наказ посланцям до Криму О. Прончищеву та Р. Болдирєву обмежувався вказівкою «провідувати чи черкаси з ханом і калгою в зносинах» і чи «злих намірів на Московську державу від калги очікувати» [48]. Путивльські воєводи отримали розпорядження вивідувати «черкаські вісті», особливо ті, які торкаються стану козацько-кримських і козацько-польських стосунків [49]. Враховуючи московський підхід першої половини XVII ст. до акумуляції українських новин, можна вмотивовано припустити, що подібні накази отримали також воєводи інших порубіжних міст – Севська, Брянська, Білгорода, Валуйок тощо. Показово також, що до донських козаків заходів «на випередження» не вживалося. Свідчить про це відсутність у тексті царської грамоти до Війська Донського від 22 жовтня 1625 р. згадки про надсилання на Дон царських послань восени 1624 – влітку 1625 р., тоді як вказується на грамоти 1622-1623 рр. [50]

Ближче до середини 1625 р., однак, ситуація в Криму загострюється. Успіх у поході на Кантеміра та задній хід султана в стосунках з Магмет- і Шагін-Ґіреями зміцнили позиції братів у ханаті, й калга енергійно взявся за реалізацію своєї старої ідеї великого походу на Московщину. Цього разу його інтерес підживлювали й ноґайці. У Москві оперативно, до того ж із різних джерел, отримали інформацію про заходи Шагін-Ґірея. Ще на весні астраханські воєводи звідомлювали центр, що на Волзі було перехоплено кримських послів до орди Великих ноґаїв. Мета посольства полягала в перетягненні орди в Приазов`я для спільного кочування з казиївськими поганцями [51]. У березні-квітні, як з`ясував О. Новосельський, один із мурзів Великого ноґаю Ак-мурза втік до Криму й зі свого боку спонукував калгу до походу, запевняючи, що ноґайці тільки й чекають активних дій [52]. Шагін-Ґірей тим часом направляв вивідувачів під Терки, а московським посланцям виголошував давню вимогу кримських правителів до Москви – віддати незаконно відібрані Казань та Астрахань [53]. 21 червня донський отаман Григорій Клейменов повідомляв почуті в Україні вісті, що ноґайці хочуть від Астрахані відкочувати до Криму і що «з Криму Шан-Ґірей піднімається з усіми ратними людьми, а хоче йти Московську державу воювати» [54]. Москва через астраханських воєвод вжила превентивних заходів [55], але напруга не спала.Ситуація для Московії ускладнювалася й тим, що в приготуваннях Шагін-Ґірея засвітилися українські козаки. В кінці липня до Розрядного приказу надійшла відписка рильського воєводи М. Гагаріна з повідомленням, зробленим на підставі вивіданих розвідником К. Якимовим у Білій Церкві та Києві відомостей, що «кримський цар вийшов з Криму з багатьма людьми, а йде де, государ, на твої государеві міста, а з ним, государ, запорізьких козаків 800 чоловік, а ті, государ, козаки прийшли до нього без гетьманського відома» [56]. З іншого флангу, донського, надійшла споріднена інформація. Вивідувані воронезького воєводи говорили наприкінці серпня, що Шагін-Ґірей закликав своїх союзників запорожців до походу на Москву, «...і запорозькі козаки з ним були і з ним на Московську державу іти не захотіли» [57]. Більше того, ці вивідувачі вели мову про прагнення калги через свого посла вплутати в справу ще й Польщу і що «король до кримського царя і до калги Шин-Ґірея писав, щоб звав до себе на допомогу запорізьких черкас», бо сам король нібито «запорізьким черкасам велів іти на Московську державу і запорізькі черкаси того не послухали і до нього не пішли» [58]. При ближчому розгляді не вся інформація, що надійшла до Москви з Воронежа та Рильська, виглядає переконливою. Зокрема, явно недостовірними є новини про позицію Польщі [59]. Але повідомлення воєвод влучно передавали загальний образ ситуації – дальшу підготовку Шагін-Ґірея, його спроби використати своїх союзників-козаків та різноголосся в середовищі останніх. Те, що частина запорожців усупереч волі старшини вирішила приєднатися до калги, виглядає цілком реальним. Перша половина 1625 р. була позначена загостренням козацько-татарських стосунків. У своєму статейному спискові О. Прончищев та Р. Болдирєв детально описали ситуацію, про яку інші джерела говорять обтічними натяками [60]. Каменем спотикання для союзників стала зовсім не зрада Шагін-Ґіреєм козацьких інтересів перед Польщею, як писав М. Грушевський [61], а невдача потужного, скоординованого з донцями травневого походу під Трапезунд, де нападників погромила турецька флотилія, яка підійшла до міста на п`ятий день штурму [62]. Розгнівані запорожці списали поразку на подвійну гру калги: «Шан-Ґірей-царевич відпускав нас з Дніпра турського воювати, а сам до турського з вісю послав, що ми йдемо під його міста воювати: така його правда». Гнів козаків був настільки сильним, що навіть виникла ідея розірвати стосунки з калгою. Ще до повернення на Січ запорожці переобрали старшину й «відсторонили тих, хто з Шан-Ґіреєм мирився». В Криму очікували від козацької флотилії ворожих дій. Сам Шагін-Ґірей мусив перепрошувати козаків. Вже із Січі запорожці надіслали до Бахчисарая листа, в якому перерахували всі свої претензії й погрожували виправою на Крим. Цар і калга мусили висунути до Перекопу частину свого війська [63]. Утім, далі голосних заяв діло не пішло. Але оголивши хисткість козацько-татарського союзу, цей конфлікт був спроможний викликати розбіжності в середовищі українських козаків, а звідси й зазначений вище різнобій з приводу долучення до планованого калгою московського походу.

О. Прончищев та Р. Болдирєв вирушили з Криму у вересні. Зібрані ними свідчення, схоже, стали для Москви одним із останніх сигналів, який змусив перейти від тактики пасивного вичікування й збирання інформації до активного втручання в справи по всьому фронту – від орди Великого ноґаю до українських козаків. При цьому заходи Москви засвідчують, що повідомлення послів про кризу в козацько-татарських стосунках не навіяли їй думки про затухання військового союзу козаків з Шагін-Ґіреєм. Так само не розхолодили й новини про султанів наказ Магмет-Ґіреєві виступити в похід на Польщу та про козацьке повстання під орудою М. Жмайла. Невипадково ще задовго до з`ясування того, що запорожці під час повстання зверталися до кримців за допомогою проти Варшави [64], Москва поновлює призупинені в 1624 – на початку 1625 рр. спроби заборонити зносини донських козаків із Січчю. У такий спосіб вона пробує розірвати вісь Дніпро-Дон як одну із вірогідних ланок задумуваної Шагін-Преєм антимосковської спілки. Адже в умовах домінування українських козаків у запорозьке-донських стосунках Дон вважався партнерами Шагін-Ґірея по військовому союзу за одну з точок опори і в стосунках з мусульманськими сусідами, і в змаганнях з Варшавою. У 1624-1629 рр. українським козакам вдалося підпорядкувати своїм інтересам дії Війська Донського на турецько-татарському напрямі. Завдяки запорожцям донці частково долучилися до підтримки Магмет- і Шагін-Ґіреїв під Кафою, а від середини 1624 р. спрямовували енергію лише на Туреччину. Крім того, більшість морських походів з Дону в 1624-1625 рр. і далі до 1629 рр. були спільними, українсько-донськими, а найпотужніші з них органічно вписувалися в тактичну лінію запорожців на кримсько-турецькому напрямі.Руйнуючи спілку українських та донських козаків, Москва могла розраховувати відразу на кілька вигод. Забивався клин у вибудовуваний Шагін-Ґіреєм антимосковський пояс Волга – Дніпро. Без підштовхування з боку запорожців участь донців у антимосковських акціях Криму ставала практично нереальною. Українські козаки позбувалися своєї опори у ділянці кримсько-турецьких заходів. Ослаблення для Порти загрози з боку Дону при збереженні, а то й посиленні – з боку Дніпра, позитивно відбилося б на турецько-московських стосунках, полегшило б московській дипломатії досягнення тут трьох головних завдань – остаточне устійнення мирних відносин, скріплення намірів султана зруйнувати козацько-татарський союз й польсько-кримське порозуміння шляхом примусу татар до набігів на українські землі, зрештою, роздмухування суперечностей між Стамбулом та Варшавою.