Московська держава і козацько-татарський військовий союз

Вдивляючись з такого погляду в характерну для післясмутної Московії систему акумулювання інформації про події в ареалі, на який поширювалися впливи козацько-татарського союзу 1624-1629 рр., не важко помітити багатокомпонентність та збалансованість цієї системи. Ключовими ланками збору відомостей були посольські місії до Криму, Туреччини, Польщі, донських козаків, а також воєводи міст південного порубіжжя, Військо Донське. Як потенційних інформаторів (добровільних і примусових) кожен з перелічених чинників використовував приступне для нього якнайширше коло осіб (від іноземних дипломатів і кримських мурз і послів до полонеників та донських козаків). Суттєво, що українські терени, особливо ближчі до Московії, постійно «прострілювалися» московськими купцями, а також вивідувачами, спеціально засиланими воєводами. У воєводських центрах неодмінно допитувалися вихідці з України на «цареве ім`я», особи, які поверталися з полону турецького, кримського, «литовського» (польського, українського, окремо козацького). Висока частотність появи колишніх полоняників слугувала вагомим фактором поповнення та урізноманітнення відомостей, особливо кримських і турецьких.Як означена система функціонувала в період козацько-татарської спілки 1624-1629 рр.? За цей час Крим відвідали 4 московських посольства (Я. Дашкова та С. Волкова (1623-1624), О. Прончищева та Р. Болдирєва (1625), Д. Скуратова й М. Посникова (1625-1627), С. Тарбеєва та І. Басова (1627-1629)) [16]. У Москві побувало 5 кримських посольств (1624-1625, 1625-1626, 1626-1627, 1627, 1628), не менше шести разів приходили кримські гінці (1624, 1625 (двічі), 1626, 1627, 1628, 1629) [17]. Ще одне кримське посольство з`явилося невдовзі після остаточної поразки Магмет- і Шагін-Ґірея [18]. Наприкінці березня 1624 р. до Туреччини було споряджене посольство І. Бєгічева, однак воно не доїхало до пункту призначення. І. Бєгічєв був страчений 1 вересня в Карасу-Базарі за наказом Шагін-Ґірея [19]. Після цього до березня 1629 р. припиняються дипломатичні стосунки з Туреччиною на рівні посольств. З боку донських козаків Москву відвідало три військових станиці [20]. До Речі Посполитої послів не засилали, однак у 1625 р. в Москві побували посли від українських козаків на чолі з Іваном Гирею, а під кінець 1625р. та зимою 1626-1627 р. ще два посольства [21]. Як видно з фондів Посольського та Розрядного приказів, активно надсилали власні відписки та допитові свідчення різних осіб порубіжні воєводи від Астрахані до Брянська й Путивля. Така структура інформаційного забезпечення уможливила назагал добру, хоча, як побачимо нижче, небездоганну поінформованість Москви про козацько-татарський союз. Перші сигнали про зближення козаків з Магмет- і Шагін-Ґіреями отримали в Москві вже на початку осені 1624 р. 20 листопада до Посольського приказу потрапила відписка на той час вже мертвого І. Бєгічева з повідомленням, що коли військо братів стояло під Кафою «до Шан-Ґірея прийшли з моря та з Міусу черкас чоловік з п`ятсот, а із Запорог де по Шан-Ґіреєвій присилці черкаси до нього ідуть таки» [22]. В кінці року про суттєву причетність запорожців до розгрому Джанібек-Ґірея та турецького Реджеб-паші під Кафою у Москві дізналися зі статейних списків послів до Криму Я. Дашкова й С. Волкова та розмінщиків з московського боку М. Ізмайлова й Ф. Степанова [23]. Останні до того ж підтвердили інформацію І. Бєгічева про присутність в подіях донського сліду (під Кафою було «донських козаків з п`ятдесят та черкас шістдесят») [24]. Отже, Москва отримала свідчення з обох тривожних для неї питань: налагодження військового співробітництва запорожців з новою владою Криму й втягування ними до справи донських козаків.

Не минув очей Москви і факт укладання козацько-кримського союзу 24 грудня 1624 р. Однак ця ключова подія відбилася в московських джерелах лише в загальних рисах («договір вчинено», головний призвідця й підписант з кримського боку (Шагін-Ґірей), номенклатура попередніх дарунків, надісланих запорожцям калгою) [25]. Пункти угоди залишилися невідомими, про що, окрім відсутності в приказній документації будь-яких прямих вказівок на них, свідчить брак опосередкованих згадок в тій її частині, яка характеризує реакцію центральної влади (царські грамоти та накази воєводам, послам розмінщикам). Так само поза кадром залишився власне переговорний процес. Прина-гідно зауважу, що хоча сам козацько-татарський договір вже неодноразово привертав увагу дослідників [26], підступитися до проблеми переговорів вдалося лише останнім часом. Спершу українському дослідникові Ю. Мицику пощастило віднайти у відділі рукописів Бібліотеки Оссолінських звістку про те, що спочатку між козаками й татарами було досягнуто усної домовленості, а вже потім з`явився письмовий варіант [27]. Подальші ж пошуки в польських архівах дозволили виявити джерела, що проливають світло на вихідні позиції сторін та на хід переговорів.

Документи вийшли з-під пера польського посла в Криму Кшиштофа Краушевського. «Пересторога» посла, подана до таємної ради 10 березня 1625 р., підтверджує інформацію з джерела, використаного Ю. Мициком, про багатоступеневість процесу досягнення домовленостей між сторонами. Власне К. Краушевський наводить перший варіант присяги Шагін-Прея, далі подає козацькі зауваги до неї й коротку власну оцінку тих загроз для Корони, які породжував договір. Інше джерело – «Новини з боку татар і козаків» - доповнює картину описом кількох суттєвих фрагментів переговорів.

Зіставивши «Пересторогу» зі змістом опублікованої С. Голубєвим [28] остаточної присяги Шагін-Прея, не важко помітити, що остання увібрала в себе ті вимоги, які, згідно з повідомленням польського посла, козаки висунули перед калгою після того, як ознайомилися з наданим татарами текстом. А це у свою чергу засвідчує засадничу достовірність інформації К. Краушевського. Принаймні, не викликають сумніву факти існування первісного тексту присяги Шагін-Ґірея та відсутності в тій присязі заявлених послом козацьких вимог. Питання виникають тільки щодо ступеня автентичності «пересторожної» присяги, а також з приводу того, чи насправді обмежувалися козацькі вимоги пунктами, занотованими послом.Отже, за дуже правдоподібною версією К. Краушевського, вихідна позиція Шагін-Ґірея полягала в тому, щоб обмежитися зобов`язанням: а) не здійснювати «жодних вторгнень в державу найяснішого короля Жигмунта»; б) надавати Польщі на її заклик військову допомогу проти неприятелів; в) «сусідську приязнь», «мир, спокій, згоду» мати з Військом Запорозьким [29]. Впадає в око, що калга, домовляючись з козаками, уводить в поле договору третій суб`єкт – Варшаву – і при цьому більшість зобов`язань воліє брати якраз перед нею, а не перед козацтвом. Така формула давала йому вигоди одразу на двох напрямах: по-перше, зводила до мінімуму формалізацію своїх союзницьких обов`язків при одночасному збереженні підстав вимагати в козаків збройної допомоги; по-друге, засвідчувала лояльність до польського короля, у якого упродовж літа-осені 1624 р. Шагін Ґірей запобігав політичної та військової підтримки – спілки проти Кантеміра й Туреччини, а також офіційного дозволу на використання її підданих – козаків [30]. Калга добре розумів, що укладення ним договору без згоди короля могло якщо й не зруйнувати його польські плани, то погіршити стосунки з Варшавою. Наведені ж вище односторонні зобов`язання при мінімумі властиво «козацьких» статей суттєво пом`якшували б ситуацію.