Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII – XIX ст.
З колокольні було чудово видно усю монастирську округу: ліс, річку, величний та своєрідний Троїцький собор в Новомосковську та деякі села.
Коло трапезної будують третю церкву, в ім`я Георгія – побєдоносця, поставлена при архієрейському будинку у 1838 році. Архієрейський будинок спочатку був дерев`яний.
Отже з вище наведеного видно, що третій етап формування монастирського комплексу завершився у 40-х роках XIX ст.
Нажаль інтерес дослідників завжди привертав увагу Миколаївський собор, а монастирський комплекс досі лишається поза увагою науковців, і тому хочеться звернути увагу на специфіку створення цього архітектурного ансамблю, який сформувався в середині ХІХ ст.
До цього часу було побудовано усі будівлі композиції головного ядра, в суворій залежності від параметрів першої і головної будівлі. Собор слугує основним мірилом при формуванні композиції. Відстані між спорудами та їх висоти так чи інакше знаходились у залежності від собору. Це гарно видно з плану Самарського монастиря 1865 року.
Давні зодчі припускали розкриття перед прихожанами спочатку загального вигляду композиції центральної групи на фоні оточуючого середовища . Вже потім, під час пересування по центральному майдану - території, яка увібрала в себе усі головні споруди комплексу (собор, трапезну, дзвіницю и др.), доступної прихожанам і віддаленої від господарчої зони спорудами як правило другорядної важливості – показати деталі будівель [25].
Подальші споруди ставилися як правило на відстані приблизно двох, рідше трьох висот від попередніх будівель.
Виходячи з історико-культурної цінності, а також враховуючи те, що комплекс неодноразово перебудовувався і має у своїй структурі різночасові нашарування, потрібно розглянути методи, за допомогою яких можна на сучасному етапі з`ясувати силуетні особливості в оточуючому середовищі.
На жаль, поки що не вдалося віднайти будь яких графічних матеріалів, які могли б надати можливість уявити хоча б план і розташування підземної церкви у складі монастирського комплексу.
Питання підземних (печерних) церков дуже цікаве і мало досліджено. Базуючись на різноманітних матеріалах з історії печерних монастирів можливо зробити висновок, що причина підземного влаштування не була утилізована, вона містила у собі символічне значення.
В будівництві монастирських комплексів архітектурним втіленням світла Божого стало саме підземне влаштування обителі, головною якісною ознакою якого є відсутність денного світла. Факт протистояння темряви і світла, розуміється прагненням печерників до іншого, дійсного в їх розумінні світла, ніж сонячне тварне світло [26].
Печерна церква Самарського монастиря потребує більш ретельного вивчення, оскільки має величезне значення і є безцінним інформаційним джерелом минулого.
Поряд з архітектурними спорудами, невід`ємну частину Самарського монастиря становлять пам`ятки образотворчого мистецтва, хоча, як не дивно, переважна більшість тих пам`яток, що зберігаються в різних місцях, а деякі зникли зовсім, ще чекають грунтовного наукового дослідження. Певною мірою це стосується найбільшої святині монастиря – чудотворної ікони Самарської Богородиці, намальованої, ймовірно, в 30-х роках XVIII століття. Це, ймовірно, найстаріша ікона на усю колишню Катеринославщину.
Уряд одібрав ікону у Нових Кайдаках з місцевої церкви (зараз її вже не має) і передав на переховування до архієрейського будинку. Без слідства заборонялось визнавати ікони чудотворними (наказ царя Петра І). Ікона перебувала в Катеринославі до 1808 р., а тоді її перенесено до Самарсього монастиря.
Колись вона знаходилась перед олтарем соборної церкви, з правої сторони.