Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII – XIX ст.
У 1760 році настоятель обітелі Володимир Сокольський „произведен в начальникм Сечевых церквей”,а у 1774 році по проханню війська і по ходотайству Г.О.Потьомкіна „пожалованный даже в Архимандриты” [19].
Нові фортифікаційні роботи було виконано у 1768 році монахом Семеном Абазоном. З дозволу настоятеля він „все устроил и расположил в монастыре наилучшим образом, по правилам тактики, приспособительно к требованиям военного времени, для удобнейшего отражения вражеского нападения” [20]. Завдяки вчасно виконаним роботам, монастир благополучно вистояв напади татарської орди 1769 року.
На початку царювання Катерини ІІ монастирь продовжував „более и более улучшаться и возвышаться в своих постройках и хозяйственных заведениях”.
Після зруйнування Запорозької Січи у 1775 році монастирю ще на деякий час вдалось зберегти свої володіння. Але вже у 1780 році його передали Києво-Межигірському монастирю, що знаменувало собою початок нового періоду в житті обителі.
У 1778 році святу обитель відвідав грецький Митрополіт Ігнатій Готфійський. Він звернув увагу настоятеля та монахів на старезність та нетривкість головного храму святої обителі.
Святим Синодом було дозволено у 1780 році збудування нової соборної церкви Святого Миколая. Дерев`яна нова церква повинна була мати п`ять верхів. Але вона так і не була збудована.
Замість старого дерев`яного головного собору , закладено у 1782 році, новий кам`яний, стараннями відомого в історії запорозьких козаків „дикого попа” – Кирила Тарловського, і колишніх військових старшин [21]. Закінчено будівництво нового собору у 1787 році. Після закінчення будівництва Миколаївського собору Самарський монастир здобув надзвичайно потужну композиційну домінанту, яка беззастережно підпорядковувала собі всю навколишню забудову. Мабудь, і сам К. Тарловський не міг сповна передбачити ступінь довершеності та образної виразності свого останього архітектурного дітища. Новий монастирський храм ознаменував собою появу одного з найяскравіших творінь будівельного мистецтва другої половини XVIII ст. на теренах колишньої Запорозької Вольниці. Цей витвір органічно увійшов в мальовничі самарські ландшафти, вдало доповнюючи нерукотворну красу тутешньої природи величним витвором людських рук.
1788 року було заведено російським урядом в Гетьманщині та Степовій Україні „штати” для монастирів, се б то деякі з них (от як Нехворощанський, аорельський, Сокільський та інші) зовсім знищено, а в тих, що зоставлено, одібрано усі села й значну більшість грунтів [22].
Собор в ім`я святителя Миколая, Кам`яний, хрещатий у плані, фасади перетинає розвитий карниз, розділяючи стіни на два яруси. Пам`ятка хоч і вціліла, але дуже постраждала від часу. Втрачено барабан головної бані з купольним завершенням, і ймовірно, з численними перебудовами, втрачено фронтони барокової форми, а замість них з`явилися властиві класіцизму трикутні фронтони. Повністю перебудовано інтер`єр, але вцілів ліпний барочний декор, арочне обрамлення вікон, характерізуюче будівлю як приклад архітектури бароко [23].
Собор в ім`я святителя Миколая, Кам`яний, хрещатий у плані, фасади перетинає розвитий карниз, розділяючи стіни на два яруси. Пам`ятка хоч і вціліла, але дуже постраждала від часу. Втрачено барабан головної бані з купольним завершенням, і ймовірно, з численними перебудовами, втрачено фронтони барокової форми, а замість них з`явилися властиві класицизму трикутні фронтони. Повністю перебудовано інтер`єр, але вцілів ліпний барочний декор, арочне обрамлення вікон, що характеризує будівлю як приклад архітектури бароко [23].З 1791 року колишній військовий монастир, з наказу церковного уряду, стає „загородним домом” Катеринославських архієреїв.
На захід від собору у 1798 році Карп Яковенко, новокодацький мешканець, будує дерев`яну чотирьохярусну дзвіницю.
Поряд з собором у 1815 році будують трапезну церкву в ім`я Преображєнія Господня. Вона менша за інші церкви монастиря. Остаточно її обновив єпископ Серапіон, пізніше похований під полом церкви.
На місці дерев`яної чьотирьохярусної дзвіниці, будують нову дзвіницю головної церкви. Це сталося у 1828 році , в один рік з будівництвом архієрейского будинка [24].