Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII – XIX ст.

Основним елементом фортифікації був вал, котрий насипався с тильного боку рову. Основним елементом валу слугував бруствер – штучне закриття, яке влаштовувалось для прикриття військ і гармат від прицільних пострілів. На плані також добре видно берму – „уступ между верхним краем эскарпа и подошвой наружной отлогости бруствера” і рів заповнений водою. Високий рівень підземних вод легко заповнював його. За ровом видніється гласіс – поле збоку противника.

Із західної, східної та південної сторін фортеці, в центрах сторін були влаштовані редани або, як їх називали козаки, „гачки” – укріплення, які мали тільки два фасади, які сходились у полі під гострим кутом. З реданів стрільці мали можливість вести фланкований вогонь. На північній стороні редан замінений люнетом – відкритим з тилу укріпленням з одним прямолінійним ровом зі східної сторони.

З північно-східного боку фортеці, за частоколом, розташовується монастир. Головний вхід у фортецю влаштований з північного заходу, що відповідало розташуванню головного входу в соборну церкву. Через рів, який оточував фортецю перекинуто міст. Корпус трапезної і дзвіниця утворюють напрям руху від входу до церкви. Багато українських монастирів отримали таке логічне планування під час їх реконструкції на початку XVIII ст. [14]. Дзвіниця акцентує в`їзд і робить більш мальовничим силует монастирського комплексу. Причина спорудження дзвіниць окремо від храму полягає в тому, що їх використовували в якості дозорних і оборонних башт. Іноді вони виконували функцію складських приміщень де зберігали боєприпаси на випадок воєнних дій.

Головним об`ємом на плані є дерев`яна церква. В цей період в Україні високого рівня досягла дерев`яна архітектура, котра своїми значними досягненнями в більшій мірі зобов`язана творчості народних майстрів. Незважаючи на розмаїтість форм дерев`яні храми на території України будувались на основі однакових конструктивних принципів, вони будувались „в зруб”. Найбільш розповсюдженими були трикамерні споруди. Саме таку церкву ми бачимо в центрі композиції монастиря. Центральна частина церкви – восьмигранна, більш виразна, із заходу до неї примикає так званий „бабинець” з головним входом, а зі сходу гранований вівтар. Внутрішня висота центральної ділянки дорівнювала довжині плану споруди. Завершення церкви має три склепіння, це об`ємно-просторова споруда є національною особливістю українських храмів. Сталість цієї схеми визначилась логічною простотою, конструктивною і функціональною доцільністю.

Розташування всіх будівель усередині фортечних стін підпорядковано направляючим осям соборної церкви. Плани зображених будинків у більшості випадків являють собою витягнутий прямокутник, рівномірно поділений на окремі прохідні і непрохідні кімнати. Ширина і довжина будинків залежить від розмірів камер-кімнат та їх кількості. Всі будинки дерев`яні і зроблені „в зруб”. Домашній спосіб виробництва, ремесло не вимагали спорудження якихось особливих будівель, які б відрізнялись від звичайних господарських споруд [15]. Композиційна вісь захід-схід виявлена також і в планувальному прийомі другого в`їзду в монастир, розташованого у східній частині фортеці. В`їзд виходить прямо до річки.

Таким чином до середини XVIII століття завершився другий етап формування комплексу Військового Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря. В ході цього етапу склався принцип композиційної забудови, а також розміщення основних споруд за сторонами світу, а разом з тим орієнтація всього комплексу. Проаналізувавши об`ємно-просторову і планувальну структури монастиря, його можна віднести до композиційної групи з центричною формою забудови (всі споруди зорієнтовані на соборну церкву і головну площу) [16]. Вже на цьому етапі його формування основними об`ємно-просторовими компонентами ансамблю є: висотний елемент – дзвіниця, об`ємний – соборна церква, перехідний від висотного до горизонтального – трапезна церква, горизонтальний – келії і господарські споруди.На жаль проблема стильового виявлення української архітектури XVII-XVIII ст. Навіть зараз залишається дискусійною, оскільки дослідники вважали до недавнього часу „українським” тільки суто етнографічні проявлення, або розпочинали історію української архітектури десь з середини XVII ст. Більш раннє відносили до польської, більш пізнє до російської, а саму українську архітектуру „охрестили” бароковою. „Хоч, коли зароджувалась і розвивалась наша архітектура, про бароко не тільки нічого не знали, а до того ж його ще не існувало...” [17].

Головним завданням, особливо на початку XVII-XVIII ст., стає створення виразного, вражаючого образу, символу, пам`ятника, який стверджував національну культуру. Накопичення великих коштів в монастирі, який мав земельні володіння, а також користувався допомогою козацької старшини дало можливість створити новий монастирський ансамбль. До цього часу обитель стала центром всієї північної окраїни запорозьких вільностей. В монастирі був запроваджений афонський статут, збільшено кількість ченців, споруджені так звані „вітальниці” (будинки для прийому мандрівників) для відвідування монастиря мирянами, відкриті школи і лікарні, влаштовані дачі, вітряки і загони, населено ціле село Чернече, для підданих, вотчинників та прислужників монастиря, людей сімейних і безсімейних, нарешті був зроблений опис всього майна і складена коротка історія монастиря [18].