З історії православного руху в с. Великі Лучки Мукачівського району

Відродження православного руху серед угорських русинів на початку ХХ ст. було спричинено цілим рядом причин, які тісно перепліталися між собою. Серед них необхідно виділити наступні: важке соціально-економічне становище; безпосередній зв’язок із православними вірниками в Америці; латинізація греко-католицького обряду та церкви, відособленість духовенства від народу; віра місцевого населення в російського царя та проросійська орієнтація православного духовенства, яке здобувало освіту в богословських закладах Києва, Житомира, Почаєва; діяльність білоемігрантських лідерів та організацій на Закарпатті в 1920-30 рр.; вплив християнських центрів, зокрема, Афону на духовне життя населення у Північно-Східній Угорщині.

Виділимо три головні центри православного руху на початку ХХ ст. – це с. Іза (нині Хустського р-ну), с. Великі Лучки (нині Мукачівського р-ну) та с. Бехерево (Пряшівщина, Словаччина). Перехід селян у православ’я в цих селах дещо відрізнявся один від одного. Безпосереднім приводом до виходу із греко-католицької церкви у с. Іза було незадоволення місцевим священиком, який суттєво скоротив богослужіння. Аналогічний рух селян у с. Великі Лучки показовий у тому відношенні, що він мав соціальний зміст та аграрний характер. Спроби селян придбати земельну власність від графа Шенборна закінчилися невдачею. Це викликало незадоволення значної частини населення, що вилилося у поверненні до православної церкви [1]. У пропонованій публікації автор зупинився на деяких аспектах з історії православного руху в с. Великі Лучки.

У 1903 р. в с. Великі Лучки, що знаходиться недалеко від Мукачева з Америки повернулися заробітчани Георгій Рубіш та Іван Газій. Вони привезли з собою книгу священика Олексія Товта „Де шукати правду?”, яка була спрямована проти унії [2]. Праця Олексія Товта мала велике значення для розширення православного руху. Греко-католицький єпископ Юлій (Фірцак) 10 липня 1903 р. надіслав папському капелану Василю Гаджезі листа, у якому просив вивчити книгу „Де шукати правду?” та підготувати близьку до змісту прокламацію, спрямовану проти православ’я [3]. Через деякий час було видано невелику брошуру, під назвою „Бери-Читай!”, – без вихідних даних про автора, тираж та рік видання. Названий твір був написаний народною мовою у вигляді запитань і відповідей та поділявся на 16 параграфів. Згадане видання аналізувало причини православного руху серед русинів та навчало уніатських вірників як боротися з цією небезпечною хворобою та перемогти її [4].

У листі від 19 грудня 1903 р. до уніатського єпископа мукачівський окружний начальник Ласло Горват писав, що в с. Великі Лучки сільський радник Андрій Попадинець виявив таємні збори селян в будинку Георгія Рубіша. За інформацією сільського радника, він провів розмову з Георгієм Рубішем, котрий заявив, що хоче вирвати народ з теперішнього релігійного стану і наставити їх у „руську релігію”. У згаданого селянина було проведено обшук і вилучено наступні речі: портрет російської царської родини, біографія святого Василія у московському виданні, чотири книги, видані у Сергієвському монастирі в Росії, періодичні видання з Чернівців та Росії, книга Олексія Товта „Де шукати правду?”, дванадцять обрядових книг київського видавництва, заява про вступ до православної церкви, підписана 54 жителями Великих Лучок, взірці заяв про вихід із унії, рукопис російською мовою [5]. 28 грудня 1903 р. єпископ Юлій (Фірцак) просив мукачівського окружного начальника Ласло Горвата придушити православний рух в с. Великі Лучки ще у зародку [6].

19 січня 1904 р. 60 осіб з’явилися до сільського священика Михайла Бачинського й заявили про перехід до православ’я. Березький жупан про цей епізод так повідомив голові уряду Угорщини: „Це рух виключно релігійний та оснований на тому, що греко-католицьке священство бере високу оплату від вірних за треби, тому проти них так сильно затялося бідне населення, що легко зловилось на вудку православної пропаганди, яка обіцяла, що коли люди перейдуть до православ’я, їх позбавлять зайвих обов’язків щодо утримання пароха” [7]. Через декілька днів цей таки жупан писав прем’єрові Угорщини детальніше: „Греко-католицьким священикам від хати платиться коблина й робочі дні, а потім штола і різні оплати, що такі високі й такі неоднозначні, що це для народу непосильний тягар. В русинських селах кажуть, що один похорон зажене в борги, а після двох пропадає худоба, а третій забере й землю. Вищі церковні кола в ці справи не хочуть вникати. Священство не виконує завдання духовного вислуговування вірних, Богослужіння відправляють невідповідно, парохію часто покидають на цілі тижні, обряди свавільно задля власної вигоди скорочують” [8]. У тому ж джерелі наступна характеристика лучанського священика Михайла Бачинського: „Це постать в цілому пожадлива людина, що вишукує лише користь, його зневажають вірні й він не має на них впливу... Він дбає лише про зиск” [9].Секретар березького жупана Орест Сабов у 1903 р. окреслював наступні причини православного руху в регіоні: 1) Конгруа, коблина, невпорядкованість штоли. 2) Греко-католицьке священство виділилося в окрему касту, яка не знає пристосування ні до народу, ні до суспільства, живе й діє без мети й призначення... Більшість учнів іде вчитися на священика без покликання і без почуття обов\'язку... Свою посаду майже кожен священик часто вважає засобом для прожитку, з якої можна добре і вигідно жити. Релігійність народу і багато обрядів він використо¬вує лише для того, щоб мати з того матеріальну вигоду і забезпе¬чити собі добрі доходи. 3) Панславістська пропаганда та ін. Щоб виправити ситуацію та припинити православний рух, Орест Сабов пропонував не лише впорядкувати конгруа, коблину тощо, але й встановити над священством і народом постійний нагляд та керівництво [10].