Український діяч Дмитро Маркович
Проте, Д.В.Маркович, як і раніше, не поділяв загальноросійські соціально-революційні народницькі доктрини. Його перу належала комедія на 4 дії "Не зрозуміли", де порушувалась тема постійних непорозумінь і конфліктів, що траплялися під час безпосередніх зносин народників з ідеалізованими ними народними масами [17, 7].
У 1889 р. російський цар Олександр III відвідав Херсон. Волосні старшини зустріли монарха з хлібом і сіллю на рушниках й вітали його по-українськи. По-суті, це служило єдиним виявом того, що цар мандрує по Україні. Влада запопадливо піклувалась, щоб на час приїзду самодержця місто було очищене від "неблагонадійних" піднаглядних. Адже останні уявлялися Олександру III якимись "страшними бузу вірами-терори стами". На них чекали обшуки, в`язниці, висилки [17, 8].
Не менш небезпечними привиджувались царю й діячі українського національно-демократичного руху. Так, Іменний указ Олександра III заборонив О.О.Русову назавжди проживати в межах Херсонської губернії і приписував негайно виїхати з Херсона [17, 9]. За цих обставин Д.В.Маркович був змушений переїхати у Катеринодар, де закінчив розпочату в Херсоні п`єсу "Не зрозуміли", яку опублікував у журналі "Зоря" (1894 р.) під псевдонімом "Дм.Оленич" [4, 290].
У середині 1890-х рр. Д.В.Маркович опинився в м. Каліш, поблизу Варшави і став працювати мировим суддею. На теренах етнічної Польщі Дмитро Васильович першим в українській літературі зобразив трагічне становище польських селян, багато хто з яких емігрував, сподіваючись знайти кращу долю за океаном. Ці реалії знайшли відбиток в оповіданні "Бразіліяни" (1896 р.) [4,290-291].
Кривди людського життя, які Д.В.Маркович постійно бачив в якості юриста, спричинили моральну кризу. Дмитро Васильович зробив спробу подолати її, переселившись на село, у придбаний маєток у с. Михайлівцях Острозького повіту на Волині. Тут Д.В.Маркович надавав допомогу селянам, організував на науковій основі кооперацію. Український діяч користувався безумовним авторитетом серед хліборобів, обирався ними почесним мировим суддею [4, 291].Під час Першої російської революції Д.В.Маркович брав участь у діяльності конституційно-демократичної партії і навіть впливав на вибори в м. Острозі [2, 1]. На той час український письменник мав уже певний творчий доробок. У 1908 р. видавництво "Вік" видало його збірку оповідань "По степах і хуторах", яка вмістила 14 раніше надрукованих літературних творів. Проте поразка революції й початок політичної реакції призвели до ідейних розчарувань митця художнього слова, який перестав писати. Пізніше Дмитро Васильович писав: "1906, 7, 8 роки спалили мою душу, й творити я не міг [12, 454].
Але попереду були нові випробування. Вночі 21 лютого 1912 р. загін поліції зробив трус у помешканні Д.В.Марковича. Юрист за фахом, Дмитро Васильович висловив протест щодо незаконних дій слуг царського режиму. За це його притягли до судової відповідальності. За рішенням суду від 3 вересня 1912 р. Д.В. Маркович мав сплатити штраф у 50 крб., а в разі несплати міг бути підданий арешту на 5 діб [4, 291 - 292].
У 1913 р. Д.В.Маркович переїхав до Вінниці, придбавши у власність гарний будинок з великою садибою у Старому місті. З 1915 р. він працював у справі об`єднання усіх кредитних та ощадно-позичкових товариств Поділля в єдиний губернський центр "Подільський Союз кредитових та ощадно-позичкових товариств" під скороченою назвою "Подільський Союз-Банк". 1 листопада 1915 р. Д.В.Марковича обрано головою правління цієї організації. На цій посаді він перебував упродовж 1915-1917 рр. [2, 1].
У подальшому, починаючи з 1918 р., Д.В.Маркович обирався почесним головою "Подільського Союз-Банка" і своєю енергією й моральним впливом на селянство забезпечив успішну діяльність цієї організації. Вельми показово, що її фінансовий баланс збільшився з 53284 крб. у 1915 р. до 8752321 крб. у 1918 р. [2, 1 зв.].
У революційному 1917 р. Д.В.Маркович знову брав участь в українському національному русі, головував на багатьох загальних зборах з різних питань [2, 1 зв.]. За доби Української Центральної Ради його призначають генеральним прокурором [11, 1470]. Після поразки УЦР, за часів Української Держави гетьмана П.Скоропадського, Д.В.Марковичу запропонували посаду прокурора Генерального суду. Д.В.Маркович поїхав на аудієнцію до гетьмана, щоб пересвідчитися у щирості його курсу на розбудову української самостійної держави. Але коли П.Скоропадський проголосив федерацію з Росією, Дмитро Васильович рішуче розірвав з ним [4, 293]. У 1919 р., в період відродження Української Народної Республіки, він обіймав посаду міністра юстиції, проживаючи у Вінниці. Смерть у листопаді 1920 р. перервала діяльність українського діяча [2, 1 зв.]. Нащадки завжди пам`ятатимуть Дмитра Васильовича Марковича, його внесок у поступ української національної справи.
Бібліографічні посилання: