Український діяч Дмитро Маркович
Дмитро Маркович зростав з дитинства волелюбним хлопчиком, який не терпів утисків над собою з боку будь-якого "начальства". У 1854 р. батько найняв у Глухові для Дмитра якогось домашнього учителя з молодих поляків. Проте спроби останнього "навчити" шестирічного хлопчика, даючи волю рукам, не дали жодного результату [5, 1, 2]. З малих літ Дмитро вимагав поваги до себе і з боку старших родичів, категорично не поділяючи думку, "що дитина — забавка, безправна; усяк має право і обов`язок навчати" [5, 4].
Серед родичів особливий вплив на формування світогляду Д.В.Марковича мав його дядько - Опанас Васильович Маркович - колишній учасник Кирило-Мефодіївського товариства. Вперше юнак почув про нього від батька у 1858 -1859 рр. У той час сім`я Маркевичів переїхала до Новгород-Сіверського, де Дмитро вступив до місцевої гімназії. У 1860 р., коли він був гімназистом 2-го класу, до міста завітав О.В.Маркович, який щойно звільнився із заслання в м. Орлі [10, 483, 489].
Дядько Опанас - невисокий на зріст, кароокий брюнет з невеликими вусами - справив сильне враження своєю надзвичайною рухливістю, що захоплювала усіх оточуючих. О.В.Маркович належав до переконаних українських народолюбців, які з пієтетом ставилися до селянина, хлібороба, гречкосія. Це шанобливе ставлення до "мужика" дядько Опанас передав племіннику Дмитру [10, 487 - 488].
О.П.Маркович був живим носієм староукраїнських народних звичаїв. Так, Дмитро почув уперше саме від нього колядки, щедрівки й побачив виставу з козою, усвідомивши зміст різдвяних свят завдяки поясненням рідного дядька. Велике враження справила на племінника й культурницька праця О.П.Марковича, який збирав на селі легенди, пісні, примовки та прислів`я. Пізніше цей багатий матеріал увійшов до відомої збірки М.Т.Номиса [10, 489, 493].
Приїхавши до Новгород-Сіверського, О.П.Маркович здобув популярність серед місцевого суспільства, особливо молоді. Під час своїх прогулянок він завжди перебував в оточенні кількох гімназистів старших класів. Його вплив виявився у тому, що "мужикофільство", як промовляли поміщики, відразу внесло живий струмінь у суспільне життя: увійшло в моду співати й записувати українські народні пісні, ходити в народному одязі, в центрі уваги опинилась1 постать селянина. Навіть альбоми панночек наповнювались не "черной шалью", а віршами народного поета Тараса Шевченка.
На думку Д.В.Марковича, його дядькові багато хто у Новгород-Сіверському зобов`язаний першими проявами власної національної свідомості. Він був свідком того, як учні у вільний від занять час читали Тараса Шевченка українською, Адама Міцкевича - польською, співали українські, російські та сербські пісні. Така демократична духовна атмосфера, що пробуджувала національні почуття, не сподобалась директору місцевої гімназії п. Кулжинському, який суворо заборонив учням підтримувати знайомство і О.В.Марковичем [10, 500].
У 1862 р. родина Марковичів переїхала до Вологди у зв`язку з новим службовим призначенням батька. У цьому північному місті Росії Д.В.Маркович продовжував здобувати освіту в місцевій гімназії й виховувався, як він писав, "під впливом літератури кращих людей того часу" [10, 501]. Це було дійсно так, адже далека Вологда служила у той час місцем заслання діячів демократичного руху. "Ми, юнаки, - згадував Д.В.Маркович, - дивилися на політичних засланців як на мучеників, як на людей вищого порядку, ідейних, кращих..." [8, 510].
У Вологді Д.В.Маркович потрапив під прямий вплив особистості відомого українського громадського діяча О.Я.Кониського, висланого з Полтави за українолюбну діяльність. Він мешкав під час заслання на квартирі Марковичів і розвинув у гімназиста Дмитра почуття "свідомої любові до вітчизни", під якою розумілася Україна [8, 510, 512]. Однак закінчити навчання у вологодській гімназії Д.В.Марковичу не судилося. У грудні 1865 р. помер батько, і сім`я повернулася до Полтави [10, 502].На початку 1866 р. 18-річний Дмитро Маркович влаштувався вільним слухачем у Київському університеті св. Володимира. Вільнолюбна натура юнака прагнула самостійного життя. "Уіверситет, - згадував Д.В.Маркович в автобіографічному нарисі, - зразу дав світогляд чужий думкам і життю усіх старих" [10, 502; 5, 8]. Тим часом, проживаючи в Києві, Дмитро опинився у скрутному становищі - давалися взнаки безгрошів`я, відсутність знайомих та брак уміння самостійно жити. Тому замість того, щоб здобувати знання, вільний слухач постійно займався пошуками засобів до існування і не знаходив їх. Незабаром хвороба поклала його у ліжко.
Зазнавши повного фіаско у спробі продовжити навчання, Д.В.Маркович був змушений переїхати до сестри на село, у Новгород-Сіверський повіт, щоб підлікуватись, відпочити і знову розпочати навчання. У Сосниці доля в черговий раз звела його з дядьком Опанасом, в оселі якого племінник прожив другу половину 1866 - 1867 рр. [10, 502].
Опанас Васильович служив тоді акцизним наглядачем. Він мав великий вплив на Дмитра своєю проповіддю чесності, любові до народу, до батьківщини, своєю глибокою вірою у знання і науку. На превеликий жаль, цей непересічний український народолюбець захворів у червні 1867 р. і, переїхавши до Чернігова, помер на руках Дмитра Васильовича 1 листопада того ж року [10, 502 - 506].