Український діяч Дмитро Маркович
Представлена стаття ставить на меті розглянути постать Д.В.Марковича як українського діяча, показати основні етапи його життєдіяльності. При цьому автор прагнув залучити не тільки відомі в літературі факти, а й малознані першоджерела, зокрема архівні.
Народився Дмитро Васильович Маркович 25 жовтня 1848 р. у Полтаві, в родині сина багатого землевласника. Його дід Василь мав величезні маєтки на Лівобережжі та Слобожанщині: в селі Кульжинці, коло Яготина, у Пирятинському повіті Полтавської губернії; ґрунти й хутори на Чернігівщині; кінські заводи на Хопрі, у Воронізькій губернії [7, 458, 464]. Його спосіб життя був по-справжньому панський. Яскравою прикметою цього стали звані обіди, які щодня збирали не менше 40 душ запрошених. Не дивно, що в умовах споживацького мислення дідівські господарства занепадали, і по смерті їх власника приблизно у 1852-1853 рр. залишились лише величезні борги. Усі справи мав розплутати батько Дмитра — Василь Васильович [7, 460, 464].
Проте В.В.Маркович усе продав за безцінь і збіднів. Напевно, він і не мав ані підприємницьких здібностей, ані бажання підтримувати кріпосницьке господарювання і спосіб життя. Василь Васильович належав до людей іншого - вільнодумського типу. Вже виховання різками в І Кадетському корпусі у Санкт-Петербурзі заклало в душі батька Дмитра ненависть до царського деспотизму. Закріпило це почуття покарання 500 різками й відправка офіцером* нат Кавказьку війну, що стало наслідком співчуття кадетів до учасників повстання на Сенатській площі 14 грудня 1825 р. Лише через ЗО років уже новий цар Олександр II повернув В.В.Марковича із заслання у Царське Село, де розташовувався "Зразковий полк" [7, 458, 459].
У Царському Селі діяв Олександрійський ліцей, куди запросили з Відня Франца де Оліва - діда Дмитра Маркевича по матері. Цей іспанець за походженням був професором німецької, французької й англійської мов та літератур, мав не тільки чудову освіту, а й надзвичайне європейське виховання, і хист до музики. Його дружиною стала німкеня Єлизавета фон Бер із Риги. У шлюбі народилася мати Дмитра Марковича - Антуанетта Францівна, яку її батько — Франц де Оліва — особисто навчав грі на роялі, мовам, філософії та всесвітній історії. Дід Дмитра по матері презирливо ставився до російського самодержавства і кріпосництва [7,459].
Царське Село стало місцем знайомства й палкого кохання В.В.Марковича і А.Ф. де Оліва. Незважаючи на різницю у віці, - Василю було десь 25-27 років, а Антуанетті ще не виповнилось 16 - молоді незабаром побралися. Батьки Дмитра розрізнялися не тільки віком, а й вдачею. Василь Васильович належав до веселих, гострих на язик, красномовних, нестримних і палких людей, а Антуанетта Францівна характеризувалася, навпаки, такими рисами, як гордість, вихованість, делікатність і стриманість [7,460,462].
Батько Д.В.Марковича представляв собою типового англомана: зачитувався англійськими романами й життєписами, любив англійську історію. Його захоплювали романи Ч.Діккенса і В.Теккерея, а справжньою настільною книжкою стали "Посмертні записки Піквікського клубу". Цілком закономірно, що він вважав англійські звичаї, державний устрій і парламент — найкращими у світі [7, 460].
Після смерті діда і збіднення родини батько Д.В.Марковича вступив на службу казенним лісничим. Тому з дитинства Дмитро їздив разом з ним по селах, казенних лісах, а з семи років ходив із рушницею на полювання [7, 465]. На початку 1850-х рр. родина Маркевичів проживала в селі Сорокошичі Остерського повіту, але хутко переїхала в село Локотки Глухівського повіту, а дещо пізніше - в село Нова Гребля, біля міста Глухова. В цій місцевості маленький Дмитро разом із батьком-лісничим часто бував у панських маєтках. У пам`яті хлопчика назавжди закарбувалися гомеричні гулянки й обіди лівобережного панства. Такий спосіб життя не викликав симпатії у Д.В. Марковича, який "не любив бути серед чванливих панів", а більше тулився до так званої прислуги, до простолюдинів.
У сім`ї Марковичів розмовляли російською, французькою, німецькою, а також українською. Батько полюбляв спілкуватися рідною мовою з деякими приятелями та з селянами. Він добре співав українських пісень і навчав цьому співу й дітей. Акомпаніаторкою на роялі була мати [7,480].
Знайомство Дмитра Марковича з українською музичною спадщиною тривало й під час частих відвідин будинку батьків учителем музики, чехом Мариничем, який проживав у селі Ярославці, у великого дідича Кочубея. Він грав з Антуанеттою Францівною дуети, записував українські пісні з голосу Василя Васильовича чи когось з селян і клав їх на ноти, добираючи акомпанемент до рояля. Так народилась мелодія пісні "Ой не гаразд, запорожці" [7, 481].В.В.Маркович виховував сина, вивчаючи українську історію. З батьківських розповідей Дмитро дізнавався, що "на Україні народ правив сам собою", знайомився з козацтвом, із запорозькими лицарями [7, 482]. Юнак живо сприймав батьківські оцінки проблем сучасного життя, наприклад Кримської війни, яку В.В.Маркович називав "царською авантюрою і був певен, що Росію поб`ють вщент". Слово батька представляло авторитет для сина. Та й не знаходитись під впливом цієї особистості з різнобічними інтересами напевно було просто неможливо. Адже В.В.Маркович не тільки "кохався в англійській конституції", а й займався і верховою їздою, і мисливством, і спортом [7, 481].