Український діяч Дмитро Маркович
Коріння зла Р.А.Василевський і О.О.Русов вбачали у розвитку в російському суспільстві "національного індиферентизму". Тому, люблячи Вітчизну, вони вважали власним моральним обов`язком сприяти своїми працями поширенню культури і наукових знань, формуванню патріотичних почуттів до рідної Батьківщини [13, 4]. Ці думки знайшли ідейну підтримку в Д.В.Марковича, який поступово став послідовним прихильником українського національно-демократичного руху.
Становлення Д.В.Марковича як українського діяча тривало впродовж 1880-х рр., зокрема в Єлисаветграді й Херсоні, де в той час діяли українські громади і гуртки. Вже до березня 1884 р. Дмитро Васильович прибув на службу в Єлисаветград, де дістав посаду товариша прокурора. У квітні він ознайомлювався з масою справ, що належали до судочинства та прокурорського нагляду. Весь травень Д.В.Маркович провів в Олександрії та Олександрівському повіті, де теж вивчав стан справ на слідчих дільницях і брав безпосередню участь у провадженні слідства по двох серйозних місцевих справах [13, 1 зв.; 19, 114].
Натомість навесні 1884 р. хвороба дружини змусила його звернутися за допомогою до лікаря Опанаса Михалевича. Улітку того ж року Дмитро Васильович захворів сам. Усе це сприяло зав`язуванню знайомства з лікарем. Д.В.Маркевичу імпонували в ньому чесність поглядів і серйозна освіченість. Діалог з О.І.Михалевичем утішав. Дмитра Васильовича зацікавило у своєму співбесідникові те, що він чудово знав напам`ять майже все Євангеліє, побожно млів перед ідеєю християнства й необхідністю морального очищення суспільства. Інше питання, яке цікавило Д.В .Маркевича в ході бесід ) неординарним лікарем — про націоналізм у контексті подвійної ідейної лояльності, що поєднувала любов до своєї великої Вітчизни - Росії і до рідної Батьківщини - України (Малоросії) [13, 2].
В процесі спілкування з`ясувалося, що О.І.Михалевич добре знав мову і побут українців. Ось чому, написавши оповідання "Панас Музика" ще 12 жовтня 1883 р. в Одесі, Дмитро Васильович віддав йому текст для редактури українською мовою [13, 2].
Улітку 1884 р. Д.В.Маркович зблизився, напевно через О.І.Михалевича, з гуртком єлисаветградських українолюбців. Так, у липні він брав участь у зібранні українських діячів біля "Світого колодяця", на якому були присутні О.І.Михалевич, О.О.Русов, Р.А.Василевський, О.Волошинов та А.Грабенко. На зустрічі обговорювалось питання про необхідність української літературної діяльності [15, 31].
В останні чотири місяці 1884 р. Д.В.Марковича відвідували, крім О.І.Михалевича, давні знайомі: земський статистик О.О. Русов та його помічник Р.А.Василевський, які працювали в Херсонській губернії і у жовтні знов зупинилися в Єлисаветграді. їхні контакти не виходили за межі українського культурництва [13, 2 зв., З зв.].Однак навіть цілком легальна, культурницька діяльність українських народолюбців у Єлисаветграді викликала стурбованість царської влади, підозри в їхній політичній неблагонадійності. Наслідком цього став трус у будинку О.І.Михалевича, що відбувся вночі з 7 на 8 січня 1885 р., і потомний арешт цього народолюбця. Свого часу Д.В.Маркович залишив у О.І.Михалевича свій рукопис без підпису, а тому негайно відправився в камеру, до прокурора Сергєєва, який попередив його відносно зв`язків із заарештованими. 13 січня того ж року Дмитро Васильович дізнався про арешти О.О.Русова і Р.А.Василевського і отримав уже офіційне запрошення до прокурора. Під час бесіди й допиту він відчув підозри стосовно себе і отримав пораду "зізнатися". Адже представники прокуратури й судової палати були впевнені, що Д.В.Маркович входив до складу таємного товариства, справа про існування якого в Єлисаветграді була порушена [13, 4, 4 зв., 5, 6, 7 а; 19, 116].
"Які там у вас були "сходини"? Адже ви перекладами займались на малоросійській мові?", - ставили запитання Д.В.Марковичу під час допиту. Дмитро Васильович відповідав, що не вважав дурним написання оповідання українською мовою, тому що його праці проповідують любов до ближнього," навіть до ворога свого, і вибачення образ [13, 6, 10].
Репресивні заходи царської влади не зупинили Д.В.Марковича в його українській культурницькій діяльності та участі в національно-демократичному русі. Після Єлисаветграда Дмитро Васильович переїхав до Херсона, де активно функціонувало статистичне земське бюро на чолі з О.О.Русовим. Молодий товариш прокурора продовжував захоплюватись літературною діяльністю, маючи постійні контакти з земськими статистиками-українськими народолюбцями. Вони згуртували "товариський гурток з чисто культурницькими завданнями підтримування українського театра, літератури, етнографії". Втім навіть ця вельми поміркована діяльність викликала постійні переслідування з боку царського уряду [17, 6].
Хоча траплялися випадки, коли українські народолюбці надавали допомогу загальноросійським соціалістам-революціонерам. Одного разу С.Ф.Русова - дружина Олександра Олександровича - переховувала політичного втікача з Сибіру О.Я.Енгеля. Д.В.Маркович дізнався, що поліції стало відомо про цей факт і негайно шаландою переправився в с. Олешки й попередив О.Я.Енгеля і С.Ф. Русову про небезпеку, що загрожувала [17, 6 зв.].