Український діяч Дмитро Маркович
Попри життєві труднощі, сильний потяг до знань Д.В.Марковича зробив свою справу. У 1867 р. він вступив на юридичний факультет Ніжинського ліцею, а наступного року перевівся до Новоросійського університету в Одесі, де навчався впродовж 1868 - 1873 рр. і закінчив кандидатом на судові посади [4, 290].
У 1871 р. Д.В.Маркович опинився у Катеринославі. У місті на Дніпрі доля знову звела його з відомим українським народолюбцем О.Я.Кониським, який перебував там на засланні. Симптоматично, що пізніше Дмитро Васильович практично нічого не розповів про цю зустріч, обмежуючись тим, що "... спомини про ці часи, як і про пізніші часи життя Олескандра Яковлевича, не входили в мою програму [8, 513].
По завершенню навчання в Новоросійському університеті Д.В.Маркович працював спочатку, за його висловом, "казенним брехунцем", а згодом справляв посаду судового слідчого. Місцем роботи стало невелике містечко у Кишинівському повіті в Бессарабії, за 200 км від губернського центру. В цій провінційній місцевості довелось прослужити 4-5 років [5, 9, 14; 14, 340].
Наприкінці 1870-х рр. Д.В.Маркович знов потрапив до Катеринослава, де працював судовим слідчим. Судячи з його спогадів, Дмитро Васильович не був задоволений своєю роботою. Адже доводилось постійно спілкуватися з представниками каральною системи, бути її гвинтиком. Тому в душі він постійно себе виправдовував тим, що стоїть "на законі". Пізніше Д.В.Маркович писав: "Багато і я робив, і більше було хиб, злого, ніж доброго" [6; 9, 312 - 313].
Серед добрих справ Д.В.Марковича катеринославського періоду безсумнівно була його участь у місцевій українській громаді [1, 400, 158]. Цей патріотичний осередок українських інтелігентів не залишив по собі програмних і статутних документів. Не вирізнявся він й багаточисельністю учасників. Натомість, про існування катеринославської української громади залишилися згадки у листуванні відомого учасника Київської Старої громади М.В.Лисенка до видатного українського політика-емігранта М.П.Драгоманова.
Перше сповіщення про наявність у Катеринославі українських народолюбців-демократів містилось у листі Миколи Віталійовича з Києва від 15 листопада 1878 р. В ньому М.В.Лисенко писав М.П.Драгоманову про те, як улітку того ж року він разом з іншим київським громадівцем В.Л.Беренштамом перебував у Катеринославі, подорожуючи до Хортиці для археологічних розкопок на Запорозькій Січі. Старогромадівці не тільки "бачились зі своїми", а взяли двох однодумців - Г.В.Донцова і Д.В.Марковича - з собою на дніпровські пороги. У листі згадувався й третій катеринославський діяч -Г.А.Залюбовський, який не поїхав на пороги і характеризувався наступним чином: "Не симпатичний, лукавий і чиновницький: більш язиком і нічого ділом" [1, 157,158].
Подальший аналіз вказаного листа свідчить, що кияни провели в Катеринославі спільний "збір" з місцевими українськими народолюбцями. На ньому "щирі людці", певно Г.В.Донцов і Д.В.Маркович, наполегливо просили якоїсь роботи культурницького змісту: "Ми б найкраще, мовлять, постачили вам переклад якийсь літературний" [1, 158]. Не перебільшуючи значення цієї пропозиції, М.В.Лисенко оцінив прагнення катеринославців: "Спасибі й за те, що люде хоч як пнуться до роботи". Київський громадівець вирішив написати культурницьку програму і надіслати катеринославцям для роботи [1, 158].
Д.В.Маркович добре знав деяких діячів Київської Старої громади. Десь у 1876 - 1877 рр., в одного свого товариша по Київському університету, він познайомився з Р.А.Василевським, який тоді повернувся з Герцеговини, де був волонтером, допомагаючи братам-південним слов`янам у боротьбі проти Османського поневолення.Тоді ж у 1870-х рр. Дмитро Васильович прочитав у газеті "Правительственньш Вестник" реферат капітальної наукової праці іншого київського громадівця О.О.Русова "Статистическое исследование Нежинского уезда". Це дослідження здобуло золоту медаль від Російського географічного товариства. Згодом Д.В.Маркович зазначав, що знайомство з цією працею було для нього "неоцінним". У 1879 р. відбулась особиста зустріч Д.В.Марковича і О.О.Русова. Дмитру Васильовичу сподобалась не тільки висока ерудиція київського громадівця, а й те, що Олександр Олександрович добре знав музику й чудово співав [13, 3].
Київські зустрічі Д.В.Марковича з Р.А.Василевським і О.О.Русовим поклали початок тривалому товаришуванню, в ході якого відбувався взаємний обмін думками. Зближувало й спільне захоплення музикою та співами. Дмитро Васильович завжди поділяв гарячу любов своїх друзів до України, до звичаїв і культури стосунків рідного народу. Пишаючись народною поезією й музикою, вони разом шкодували, що багата й образна українська мова не культивується в Російській імперії.
Д.В.Маркович поділяв думку цих українських діячів, що є єдиний шлях розвитку рідної мови - легальний, а саме — друкування оригінальних творів з дозволу цензури. При цьому українські народолюбці заперечували будь-які незаконні, нелегальні дії. Однодумці Дмитра Васильовича не поділяли доктрини послідовників соціалістичного вчення взагалі й теорії та практичні дії російських соціалістів зокрема [13, 3 зв.].