Господарство України і світу в період між двома світовими війнами
Однією з ознак НЕПу був розвиток концесій, тобто підприємств, які діяли на основі договору між державою та іноземними фірмами, зокрема у добувній і металооброблюваній галузях. За допомогою іноземних підприємств радянська вла¬да розраховувала встановити необхідні міжнародні зв'язки, про¬никнути на світовий ринок.
Зарубіжні фірми жорстоко конкурували між собою, пропо¬нуючи послуги Радянському Союзу. Вони отримували концесії, постачали нову техніку, обладнання, запрошували на стажуван¬ня радянських спеціалістів. Так, в 1925-1926 рр. стажування на західних підприємствах пройшли 320 інженерів з Радянсь¬кого Союзу, в 1927-1928 роках - більше 400, а в 1928-1929 роках більше 500 осіб.
В деяких галузях питома вага концесійних підприємств і змішаних акціонерних товариств, створених за участю інозем¬ного капіталу, була досить значною. В середині 1920-х років вони давали більше 60% добутого свинцю і срібла, майже 85% марганцевої руди.
Одночасно з цими перемінами, значні зрушення відбува¬лися в системі управління економікою. Основною формою уп¬равління виробництвом в державному секторі стали трести, тобто об'єднання однорідних чи взаємозалежних підприємств. Трести наділялись широкими повноваженнями: вони само¬стійно вирішували, яку продукцію виготовляти, де її реалізу¬вати, несли матеріальну відповідальність за організацію ви¬робництва, якість продукції, що випускалась. Підприємства, що входили в структуру тресту, знімались з державного по¬стачання і здійснювали покупку ресурсів на ринку. Все це одержало назву "господарський розрахунок", у відповідності з яким підприємства отримували певну фінансову неза¬лежність.
Одночасно з утворенням трестовської системи, почали ви¬никати і синдикати, тобто добровільні об'єднання декількох трестів з метою збуту продукції, покупки сировини, кредиту¬вання, регулювання торгових операцій на внутрішньому і зов¬нішньому ринку.
Важливе значення для проведення НЕПу мало створення стійкої грошової системи і стабілізації карбованця. З метою стабілізації карбованця була проведена деномінація грошових знаків, тобто змінена їх наявна вартість в певному відношенні старих і нових знаків. Одночасно з випуском нових знаків, в кінці листопада 1922 року була введена в обіг нова, радянська валюта - "червонець", який прирівнювався до 7,7 г чистого золота, або до дореволюційної золотої монети вартістю 10 крб. Нові "золоті банкноти" на 25% забезпечувались золотом, інши¬ми дорогоцінними металами і іноземною валютою, на 75% - товарами, які легко можна було реалізувати, векселями та інши¬ми зобов'язаннями.
Одночасно з грошовою була проведена податкова реформа. Уже в кінці 1922 року основним джерелом надходжень до дер¬жавного бюджету стали нарахування з прибутку підприємств, а не податки з населення.
Поступово відроджувалась кредитна система, розпочалось кредитування промисловості і торгівлі на комерційній основі. Поки не відбулась стабілізація карбованця, Держбанк видавав субсидії під досить високі відсотки: від 8 до 12% в місяць, але поступово відсоток знижувався. Починають виникати спеціа¬лізовані банки: Торгово-промисловий банк для фінансування промисловості, Електробанк для кредитування електрифікації і т. ін. Ці банки здійснювали короткострокове і довгострокове кредитування, розподіляли субсидії і т. д.
В результаті проведених заходів з 1921 по 1926 роки об'єм промислового виробництва зріс більше ніж в три рази і прак¬тично наблизився до рівня 1913 р. Виробництво сільськогос¬подарської продукції зросло за п'ять років в два рази і на 18% перевищило рівень 1913 року. Середньорічні темпи приросту національного прибутку в цілому за 1921-1928 роки складали 18%. До 1928 р. національний прибуток на душу населення зріс на 10% у порівнянні з 1913 роком.Слід підкреслити, що, незважаючи на бурхливий розвиток ринкових відносин, в роки НЕПу зберігалось жорстке дер¬жавне регулювання економічних процесів. З одного боку, до¬пускалось функціонування різноманітних ринкових елементів (госпрозрахунок, вільна торгівля, кредитно-грошові відноси¬ни), з іншого - в руках держави зберігались провідні позиції в галузях великої і середньої промисловості, на транспорті, в банківській системі, зовнішній торгівлі. При цьому вважалось, що соціалістичний (усуспільнений) сектор пови¬нен поступово витіснити інші форми власності із господарсь¬кого життя країни.
Головним пріоритетом в економічному житті країни того періоду вважалося відродження та інтенсивний розвиток ве¬ликої промисловості, яка розглядалась як основа Радянської влади, як джерело посилення її обороноздатності. Але для роз¬витку промисловості потрібні були величезні кошти, які мож¬на було отримати із сільського господарства через податки і свідоме встановлення особливої цінової політики. За таких обставин центральна влада намагалася регулювати основні пропорції економічного розвитку, але на практиці це привело до глибоких диспропорцій, так званих "ножиць цін". Якщо з 1913 по 1922 рік ціни на промислові товари у порівнянні з цінами на продукцію сільського господарства виросли в 1,2 рази, то наприкінці 1923 р. різниця цін досягла уже 300%. Восени 1922 року в країні відбулась так звана "криза збуту", коли було зібрано добрий врожай, але селяни не спішили зда¬вати хліб за низькими цінами, оскільки це не компенсувало витрат на виробництво, не давало можливості придбати не¬обхідні промислові товари. Село стало затримувати хліб, в де¬яких регіонах відбулись масові селянські виступи.