Господарство України і світу в період між двома світовими війнами
У 1929 р. економічне піднесення змінилося нечуваною кри¬зою. Зайнятість у фабрично-заводській промисловості змен¬шилася на 40-50%. Занепало дрібне виробництво. Хоча пізніше й настало деяке піднесення, однак до 1939 р. ні фабрично-за¬водська промисловість, ні дрібне ремісництво вже не переви¬щили рівня 1928 р. Середньорічна кількість робітників, зайня¬тих у середніх і великих підприємствах переробної промисло¬вості Західної України, в 1938 р. становила близько 50-55 тис. чол. У гірничодобувній промисловості й на лісорозробках чи¬сельність робітників зросла, але це не змінило загальної кар¬тини економічного застою західноукраїнських земель.
Нафтова і озокеритна промисловість Прикарпаття в 20-30-х роках була доведена іноземним капіталом до занепаду. Видобуток нафти знижувався з кожним роком. В порівнянні з 1912-1913 рр. він зменшився в 3-4 рази і становив 370,8 тис. пудів у 1938 р. Озокеритні шахти наприкінці 30-х років припинили роботу.
Деякі зрушення на краще відбулися у калійній промисло¬вості. Поряд з Калуськими копальнями, у 20-30-х роках відкри¬ваються копальні у Стебнику і Голині. Проте розвиток калій¬ної промисловості обмежувався невеликим обсягом внутріш¬нього польського ринку і труднощами експорту. Відстале сільське господарство Західної України й Польщі не застосо¬вувало належним чином мінеральних добрив, а їх експорт не відповідав інтересам міжнародних хімічних монополій.
У післявоєнний період, незважаючи на повільний розвиток економіки краю, зросла чисельність українських підприємців. У конкурентній боротьбі з польськими, румунськими та чеськими підприємцями вони зміцнювали свої позиції в промисловості і торгівлі, розширювали вплив на банківсько-кредитну систему. В кілька разів збільшилися капітали в таких національних об'єднан¬нях, як "Народна торгівля", "Маслосоюз", "Центросоюз",
"Центробанк", "Карпатія", "Дністер" та ін. Дедалі більше українців ставало власниками фабрик, заводів, житлових будинків.
Занепад промисловості негативно відбився на становищі трудящих. У 1931 р. налічувалось 730,3 тис. найманих робіт¬ників. Величезний резерв робочої сили давав підприємцям можливість знижувати заробітну плату до мінімуму. У Західній Україні вона становила 30-50% заробітку робітників промис¬лових центрів Польщі й не забезпечувала прожиткового мініму¬му. В умовах економічної кризи безробіття стало хронічним явищем. У 1936 р. лише у Львові не мало роботи понад ЗО тис. чоловік. Фабриканти і заводчики широко використовували працю жінок і підлітків, оскільки платили їм значно менше, ніж робітникам - чоловікам.
Становище у сільському господарстві ускладнювалось ко¬лонізаторською політикою Польщі, Чехословаччини і Румунії. З поміщицьких і церковних земель були створені спеціальні фонди для польських, румунських і чеських колоністів. Про¬тягом 20-х років лише польський уряд виділив на західноук¬раїнських землях понад 600 тис. га для майже 77 тис. ко¬лоністів. Це були військові й цивільні поселенці, їх інтереси захищали "Центральна спілка військових поселенців" та "Спілка поселенців". Аналогічну політику проводили румунсь¬кий і чеський уряди. На Буковині було виділено 5 тис. га для румунських, а на Закарпатті - 19 тис. га для чеських колоністів.
Усе це ще більше загострювало проблему аграрного перена¬селення, безземелля і малоземелля західноукраїнського селян¬ства. Важким тягарем на його плечі лягли податки, побори та різні напівфеодальні повинності, особливо по ремонту та будів¬ництву шляхів. Високими були ціни на промислові товари і надмірно низькими - на сільськогосподарські, що вкрай підри¬вало економіку сільських господарств. Безперервно зростала їх заборгованість. Тисячі розорених селян, роками не маючи по¬стійного заробітку, залишали рідний край і емігрували за кор¬дон. За даними офіційної польської статистики з чотирьох воє¬водств Західної України в 1925-1939 роках емігрувало понад 373 тис. чоловік, переважно працездатного сільського населення.Певну роль у господарстві західноукраїнських земель відіграла кооперація, яка зародилась у другій половині XIX ст. як один із засобів боротьби за національне визволення. У міжвоєнний час кооперативи об'єднували переважно сільських споживачів і торговельні організації, регулювали ціни на сільськогосподарські продукти та готові вироби.
Занепокоєні зростанням кооперативного руху, польські урядовці систематично перешкоджали його дальшому розвит¬ку. Вони звинувачували українців у нібито неправильному складанні зведень, порушенні правил будівництва або гігієни тощо. Та попри всі труднощі кооперативний рух прискорював суспільну мобілізацію і національну інтеграцію серед захід¬них українців.
Таким чином, період між двома світовими війнами характеризувався неоднозначними процесами розвитку світового господарства. Це був час економічного зростання і кризи роз¬винутих країн. Подолання кризових явищ відбулось за раху¬нок активного втручання держави в економічне життя суспільства.