Господарство України і світу в період між двома світовими війнами
Весною 1925 р. уряд відновив загальний стандарт фунта стерлінгів нарівні його паритету з доларом (1 ф.ст. = 4,86 дол.), що дало змогу Англії відновити свої позиції лідера фінан¬сового світу. Але це похитнуло конкурентоспроможність анг¬лійської промислової продукції.
Франція зазнала значно більших витрат у війні, ніж Анг¬лія: на фронтах загинуло 1,3 млн. і 2,8 млн. чоловік було поранено, зруйновано близько 10 тис. підприємств, знищено половину торгового флоту; загальні витрати становили 134 млрд. зол. франків. Союзникам Франція заборгувала більш як 60 млрд. франків. Та все ж Франція залишилась однією з провідних країн світу. Вона отримала значні репарації і високорозвинуті індустріальні райони Ельзас і Лотарінгія, німецькі та турецькі колонії, понад 8 млрд. золотих марок у вигляді натуральних поставок лісу, цементу, вугілля тощо. Крім того, уряд виділив на відбудову зруйнованих районів 100 млрд. франків. Це дало змогу не лише відбудувати, а й звести нові та модернізувати старі підприємства.
Перебудова промислової структури мала свої особливості. Якщо в США і Англії структурна перебудова супроводжувала¬ся уповільненням або застоєм традиційних галузей, то у Франції структурні зміни сприяли розвитку як традиційних, так і нових галузей промисловості. Важливе значення для ста¬більного розвитку мали створені державні координуючі орга¬ни - Національна економічна рада і Вища залізнична рада. Поряд з державними чиновниками до її складу входили та¬кож великі підприємці. Своєрідну регулюючу роль відігравав заснований урядом банк "Національний кредит".
Характерною рисою промислового розвитку Франції в 20-х роках було збереження великої кількості малих підприємств, на яких працювало від 1 до 10 робітників, більшість торгових підприємств і сільськогосподарських ферм не використовува¬ли найману працю. Французькі бізнесмени продовжували вкла¬дати кошти не в промисловість, а в цінні папери - у 1929 р. прибутки від вкладень у цінні папери втроє перевершували прибутки від промисловості.
Сільське господарство розвивалося повільними темпами, загальний обсяг його виробництва на кінець 20-х років майже не зріс у порівнянні з довоєнним рівнем.
Найбільш нестабільним було становище Німеччини, де про¬мислове піднесення, на відміну від інших країн, почалося лише з 1926 р. Темпи промислового розвитку також були значно нижчі, ніж в інших країнах. Але поступово частка Німеччини в світо¬вому виробництві зросла. Швидкими темпами розвивалися ву¬гільна, хімічна, газова, електротехнічна галузі, обробітку металів. Вирішальним для інтенсифікації промисловості Німеччини було запозичення американських досягнень у сфері управління і організації виробництва. Масового поширення набуває конвеєрна система, модернізація промисловості. Все це підвищувало конкурентоспроможність країни на світовому ринку.
Концентрація виробництва набуває загального характеру: в 1926 р. об'єднують свої зусилля в конкуренції з американськи¬ми автомобілебудівниками заводи Даймлера і Бенца; в цьому ж році утворюється найбільший в Європі "Сталевий трест". У гірни¬чодобувній промисловості механізувались трудомісткі процеси, оновлювалось обладнання і машини в шахтах, зростала продук¬тивність праці. Видобуток вугілля на одне підприємство, у порівнянні з довоєнним рівнем, збільшився в 2,5 рази при зменшенні працюючих на 37%, виплавка металу на підприєм¬ствах Рейнської області підвищилася у 5 разів при збільшенні чисельності робітників лише вдвоє.
Німецькі підприємці стали лідерами в електротехнічній промисловості - Німеччина однією з перших почала переводи¬ти залізничний транспорт на електричну тягу, використовувати електроенергію у сталеплавильній галузі, хімічній промисловості.
Поряд з концентрацією виробництва йшло об'єднання банків: декілька німецьких банків контролювало 63% банків¬ського капіталу країни: німецькі концерни відіграли вирішаль¬ну роль у створені більш як 50 міжнародних фінансових об'єднань.Відносна стабілізація провідних країн змінилася у 1929 р. грандіозною кризою, найбільшою за всю історію. Головними причинами світової економічної кризи (1929-1933) стали над-монополізація виробництва, відсутність будь-якого його регу¬лювання, диспропорція між зростанням обсягів виробництва і рівнем доходів значної частини населення. Платоспроможність населення зменшилася, і воно не в змозі було купувати товари, кількість яких все зростала.
Криза почалася з стрімкого падіння курсу акцій на нью-йоркській біржі в жовтні 1929 р. Вона охопила всі країни світу, але найбільше США і Німеччину. Так, за обсягом виробництва промисловість США відкотилась до рівня 1908 р., Німеччини і Великобританії - до рівня 1896 р. Загальне скорочення вироб¬ництва у світі становило 38%. В США збанкрутувало 5 тис. банків, розорилося 100 тис. бізнесменів, кількість безробітних досягла 17 млн. осіб, а в Німеччині - 7 млн. Реальна зарплата зменшила¬ся на 40%. 14% фермерських господарств розорилися.