Економічна думка Росії в період кризи і ліквідації кріпацтва
Д. Струков, на відміну від Кокорева, питання перебудови сіль¬ськогосподарського виробництва не зв'язував з технікою і агротех¬нікою, а висував на перший план суспільні умови.Як буржуазний ідеолог Струков виступає проти монополії помі¬щицького землеволодіння. Він висловлює сподівання, що повна свобода земельної власності забезпечить перемогу прогресивних форм землеробства, але їх носіями вже не будуть дворяни. Він ви¬словлював сумнів щодо економічних можливостей дворян та їхніх господарських здібностей. Для перебудови на нових засадах помі¬щицьким господарствам потрібні капітали, яких дворяни не мають. На відміну від дворянських лібералів, котрі заперечували можли¬вість нагромадження капіталів у селянському господарстві, Струков вірить у таку можливість. Він упевнений, що вільний селянин, який матиме ділянку землі, зуміє нагромадити капітал.
Струков виходить з того, що масштаби господарства не будуть визначатись розмірами землеволодіння. Він писав, що можуть бути вигідними і невигідними як малі, так і середні й великі господарст¬ва. Струков є прихильником співіснування різних за розмірами гос¬подарств, що ефективно функціонують за умов вільної конкуренції і керуються «особистою вигодою».
Струков був проти общинного землеволодіння, котре розглядав як одну з перешкод на шляху вільного розвитку селянського госпо¬дарства.
Критика кріпацтва О. Герценом і М. Огарьовим. В обговорен¬ні проблем скасування кріпацтва взяли участь не лише кріпосники й ліберали. Як ідеологи селянства виступили революційні демократи, котрі розробили справді антикріпосницьку програму.
Уже в 40-х pp. на захист інтересів селянства виступив В. Бє¬лінський, який у питаннях звільнення селянства й повалення само¬державства орієнтувався на народну революцію. Той самий період позначений діяльністю петрашевців, очолюваних М. Буташевичем-Петрашевським. Петрашевці різко критикували кріпацтво, і деякі з них виступали за негайну революцію для повалення самодержавства й скасування кріпацтва. Майбутнє країни вони зв'язували з реаліза¬цією соціалістичних ідей.
Олександр Іванович Герцен (1812-1870), Микола Платоно-вич Огарьов (1813-1877). Герцен був позашлюбним сином бага¬того поміщика, навчався в Московському університеті. 1834 p. був заарештований за революційну діяльність і перебував у засланні. З 1847 p. і до кінця життя Герцен жив за кордоном. 1853 p. він створив у Лондоні «Вільну російську друкарню», з 1855 p. почав видава¬ти журнал «Полярная звезда». 1856 р. до нього в Лондон приїхав Огарьов. З цього часу їхня суспільно-політична діяльність відбува¬лася спільно: з 1857 p. вони почали видання «Колокола» - російсь¬кого загальнодемократичного позацензурного журналу.
Основу економічних поглядів Герцена й Огарьова становила бо¬ротьба з кріпосництвом, розробка революційної програми звільнен¬ня селян. Ці проблеми висвітлено Герценим у працях: «Росія» (1849), «Про розвиток революційних ідей в Росії» (1851), «Російсь¬кий народ» (1853) та ін. Огарьовим було написано такі праці, як «Що зроблено для звільнення кріпосних людей» (1857), «Іще про звільнення селян» (1858), «Що потрібно народові» (1861) та ін. У цих творах гостро критикувалося кріпосництво. Критика кріпос¬ництва, як і в цілому світогляд двох видатних мислителів, не лиша¬лись незмінними. Вони пройшли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму.
Спільність соціально-економічного й політичного світогляду Герцена й Огарьова не означала нівелювання їхніх індивідуальностей. Слід зазначити, що в літературі, як дореволюційній, так і радянсь¬кій, роль Огарьова у спільній праці недооцінювалась. Безумовно, Герцену належить пальма першості в галузі суто літературної твор¬чості, стосовно ж економічних проблем, то Огарьов у багатьох пи¬таннях виявився далекогляднішим за Герцена.
Безправне становище селян, криза поміщицького господарства турбували Огарьова і як поміщика, і як прогресивну, освічену лю¬дину. Він звертається до економічної літератури, де шукає відповіді на злободенні питання. За невеликий викуп Огарьов звільняє своїх кріпаків, будує цукрові заводи, ґуральні, з використанням вільно¬найманої праці. Цей досвід став у пригоді за опрацювання ним агра¬рної програми.
Огарьов був прихильником звільнення селян із землею. Проек¬туючи майбутнє поміщиків, Огарьов радив їм включитися у розви¬ток промисловості. Розуміючи, що це потребує капіталів, він висту¬пає за викуп селянами землі.
Аналогічно вирішує проблему й Герцен. Він теж палкий прихи¬льник звільнення селян із землею, закріплення за ними всієї землі, що перебувала в їхньому користуванні. Проте Герцен, як і Огарьов, не бачив нічого несправедливого в тім, що поміщики одержать пев¬ну компенсацію за втрату права користуватися «вигодами минулої кричущої несправедливості»У літературі таку позицію Герцена й Огарьова зв'язували із ро¬зумінням ними необхідності компромісу з дворянством. Це так. Але слід враховувати й інші фактори. І Герцен, і Огарьов самі були дво¬рянами. А напередодні реформи навіть найбільш прогресивна час¬тина суспільства, навіть такий революціонер-демократ, як Чернишевський, схилялись до викупу землі. Різниця між ними полягала лише у визначенні величини викупу.