Революційно-демократична екон. думка в Україні
Основу соціалістичного суспільства, на погляд М. Павлика, ста¬новитиме колективна власність громадян і колективне господарю¬вання. Перехід до соціалістичного ладу він бачив як еволюційний процес, хоч і не виключав революційної боротьби. Мирний, еволюційний шлях може обрати вже сам людський розум. Усі розумні люди, писав він, повинні свідомо прямувати до соціалізму. Револю¬ційний шлях буде необхідним тоді, коли правлячі кола відмовляться добровільно визнати новий лад.
І. Франко (1856-1916) - великий український письменник, мислитель, історик, філософ, літературознавець. Значне місце в його науковій спадщині належить і економічним питанням.
Велику увагу приділив І. Франко дослідженню економіки Гали¬чини, становищу селянства й робітничого класу. У працях «Земель¬на власність у Галичині» (1887), «Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині» (1897) та інших він дає глибокий аналіз феодаль¬них відносин у тім краї.
Використовуючи великий статистичний матеріал, І. Франко роз¬криває історію пограбування селянства як в процесі скасування крі¬пацтва, так і після реформи 1848 p. Указом про скасування кріпацт¬ва селянство було позбавлено частини його власної землі, права безкоштовного користування лісами й пасовиськами, що належали поміщикам. За звільнення селян встановлювались великі викупні платежі (індемнізація). Усе це призвело до непосильної заборгова¬ності і масового розорення селянства. За підрахунками І. Франка, 1848 p. було продано з молотка 881 господарство, а за період 1873- 1883 pp. - 23 287 господарств, або в середньому 2 177 господарств щороку.
Причину соціальної нерівності, експлуатації трудящих І. Франко бачив у існуванні приватної власності. Тому, на його думку, першою обов'язковою умовою для знищення експлуатації має стати ліквідація приватної і встановлення суспільної власності на землю і всі засоби виробництва. Здійснення цих соціалістичних ідеалів І. Франко вважає можливим без насильства, хоч і закликає до боротьби і не пропонує відмовлятись від найрадикальніших ліків - революції.
Великого значення надавав І. Франко політичній економії, під¬креслюючи, що вона «безперечно найважливіша з усіх наук». Якийсь час І. Франко викладав політичну економію в робітничих гуртках самоосвіти і навіть підготував, як він сам писав, «невеликий елементарний підручник економії суспільної по Міллю, Чернишевському і Марксу» . Він переклав українською мовою 24-й розділ першого тому «Капіталу», який мав намір опублікувати як додаток до підручника. Але підручник не було надруковано, і І. Франко по¬чав видавати серію брошур і статей, присвячених окремим питан¬ням політичної економії.
І. Франко не був видатним теоретиком у галузі політичної еко¬номії. Він скоріше популяризатор економічної теорії і, зокрема, економічної теорії К. Маркса. Аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковується іншим завданням. І. Франко хоче приве¬рнути увагу суспільства до економічних проблем, до необхідності їх вирішення. На науковому рівні, але доступно, він намагається роз¬крити трудящим причини їхнього тяжкого економічного становища. Як писав сам І. Франко, за цензурних утисків про економічні й полі-чні справи не можна було говорити відкрито, а довелося «заходити з боків» і говорити про діла менш дражливі, як-от «про історію гро¬шей, теорію людності, історію селянства і т. д.».
З метою пропаганди ідей соціалізму серед робітників І. Франко надрукував у газеті «Ргаса» серію статей під назвою «Робітниче пи¬тання»: «Хто є робітником?», «Як постала наймана праця?», «Що приносить нам праця?», «На кого ми працюємо?», «Чия вина?». 1881 p. їх було видано окремим виданням під назвою «Про працю». У цих статтях І. Франко широко використовує категорії політичної економії для аналізу економічних питань. І не випадково реакційна польська преса характеризувала збірку як таку, «де на підставі еле¬ментарних економічних основ, або за їх допомогою викладено не тільки теорію праці, а й увесь катехізис соціалізму для робітничого класу».
Підкреслювалось, що метою видання «є не наука суспільної еко¬номії, а соціалістична пропаганда». Саме цій меті служив попу¬лярний виклад економічної теорії (зокрема економічної теорії К. Маркса), зроблений І. Франком.І. Франко дає визначення предмета політичної економії. Це ви¬значення, проте, не було чітким і сталим. Він розглядає політичну економію як науку про «суспільні зв'язки між людьми», називає її найважливішою з наук тому, що вона «досліджує причини злиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки, її поділ». Згодом він визначає політичну економію як науку про економічні закони роз¬витку суспільства. І. Франко поділяв марксистську думку про про¬гресивний характер суспільного розвитку і на цій підставі робив ви¬сновок про історичний характер політичної економії.
Він високо оцінює марксистську політичну економію і називає її політичною економією трудящих класів. «Безперечно, - писав він, - ця наука має найбільше значення для працюючих класів, бо навчає, що єдиною основою людського щастя й добробуту є праця. Тому ця наука завжди сміло й ясно вказує на права працюючих кла¬сів, на їх потреби і нестатки і прямує до запровадження справедли¬вішого поділу самої праці і її плодів».